Проблема честі і зради в повісті «Князь Ієремія Вишневецький»

Повість «Князь Ієремія Вишневенький» переносить читача у вируюче XVII століття, його першу половину, коли точилася жорстока боротьба українців проти панування польської шляхти. Але в центрі уваги митця – не героїка боротьби, а спроба осмислити, як став не тільки зрадником, а навіть катом рідного народу князь Ієремія Вишневецький, нащадок славного українського лицаря Байди Вишневенького.

На початку повісті ми бачимо, що молодий Вишневецький мав у своєму характері потенційні риси сильної людини, які він успадкував від своїх предків: він

ніколи не принижувався, приваблював непокірною вдачею.

Навіть сам Вінцентій, ректор львівської єзуїтської колегії, злякавшись сили духу молодого княжича, подумав: «Ой коли б залучити оце звіря до свого табору, щоб воно часом потім не наробило нам клопоту. Борони Боже, як воно часом піде слідком за Криштофом Косинським та Наливайком!» ї справді, наміри ректора здійснилися: Ієремія українським патріотом не став, а навпаки, пристав до католицької віри, кинув українську мову і сполячився.

Вишневецький їздив за кордон, сп’янів від насолоди бути безмірно багатим, став егоїстичним і честолюбним. Всю свою енергію, хоробрість,

пристрасність і силу він спрямував на досягнення корисливої мети. Ієремія Україну не любив, бо народ своїх гетьманів обирав демократично, міг навіть і скинути, якщо тільки вони не вболівали за всенародну справу. Проте не до вподоби йому і Польща, вона для нього – не Батьківщина, а засіб у досягненні мети. Є в повісті епізод, коли Ієремія мислить як подвійний зрадник, у якого в голові ворушиться думка: «Теперечки в цей час я й сам не вгадаю, кого я більше ненавиджу: чи козаків, чи магнатів».

Характер свого героя Нечуй-Левицький подає у розвитку: спочатку він чужий для України, а потім її кат. Кожна його перемога страшна своєю дикістю і підступністю щодо свого народу: «Він… руйнував і палив, неначе татарська або давня монгольська орда». Вчинки Вишневенького жахливо жорстокі, він по-садистськи страчує ні в чому не винних людей, завдає їм мученицької смерті.

Ієремія впродовж повісті неухильно деградує як людина, навіть кохання не змогло повернути йому людську подобу, нормальні почуття. У коханні до вродливої козачки Тодозі Світайлихи він керується грубою силою, прагненням будь-якими засобами задовольнити свою пристрасть: «Вона буде моєю, повинна бути моєю, хоч би мені довелось змести з землі й її хату, і її оселю…»

Проблема честі і зради є головною в повісті. Цей неординарний захоплюючий, глибоко психологічний твір змушує нас сьогодні задуматися над тим, що людина, яка вчинила зло, зрадила свій народ, ніколи не матиме щастя і буде проклята нащадками. Тож пам’ятаймо, що лаптя своє треба сповнювати добром і заради щастя ближнього свого, і в ім’я нашої молодої держави.






Київські каштани твір.
Проблема честі і зради в повісті «Князь Ієремія Вишневецький»