Підкова І. Жиленко

Підкова

Була зима. Ішов зелений сніг.

За ним – рожевий. Потім – фіалковий.

І раптом протрюхикав на коні

Дідусь Мороз. І загубив підкову.

Золота підкова, схожа на місяць, залишилася лежати долі.

А я знайшла. Сказала їй: – Світи

Тут, на вікні. Щоб все мені збулося! –

Зійшлися і роззявили роти

Сімсот роззяв. Стоять вони і досі…

Роззяви стояли вперто під вікном кожний день. Сніг був різнокольоровим.

Що ж, покладу підкову в чемодан,

Куплю я шубу. А тоді поїду

В Лапландію. Хоч трішки і шкода,

Вже так і буть – віддам підкову Діду.

Оце і все. А сніг звичайним став.

Легкий і рівний, пада, пада, пада…

Роти закрили всі сімсот роззяв.

І розійшлись… І полягали спати.






Чому кохання вічна таїна.
Підкова І. Жиленко