Перша світова війна у структурі творів епопейного типу
Перша світова війна посідає важливе місце у структурі тих творів, які за жанровими ознаками є або романами-епопеями, або тими, що за певними характеристиками тяжіють до них. Своєрідним еталоном роману-епопеї визнано “Войну и мир” Л. Толстого та “Тихий Дон” М. Шолохова: “Война и мир” и “Тихий Дон”, – пише В. Соболенко, – являются образцами и в том смысле, что воочию показывают, в какой степени современная эпопея может быть романом, но одновременно оставаться эпопеей, неся в себе черты, отличающие её от собственно романа.
Самым
У романі Я. Івашкевича “S? awa і chwa? a” війна спочатку проникає у свідомість людини, викликаючи у неї кризовий психічний стан. Для Януша війна була неможливою, думка про неї стикалася з його гуманістичними і, певно, християнськими переконаннями – в усякому разі із заповіддю Христа “Не вбий!”: “Co? Wojna? – Janusz sі? zdzіwі?. – Jak to: wojna? Ludzіe maj? strzela? do ludzі і zabіja? іch? To chуba sі? ju? w Europіe nіe zdarzу. Ludzіe sі? odzwyczaіlі od wojny” . Тут ідеться про загальнолюдські цінності, зокрема про найголовнішу з них – цінність життя однієї людини. Війна примушувала нехтувати нею, що призводило до глибоких трагедійних потрясінь душі в таких людей, як Григорій Мелехов (“Тихий Дон” М. Шолохова), або до руйнації особистості, як у чорного Агейки (“Вор” Л. Леонова).
Відкидаючи заповідь “Не вбий!”, війна не лише замінює її на нову, з протилежним значенням: “Убий!”, – але ставить людину в безвихідь, доводить до афекту: “Распалённый безумием, творившимся кругом, занёс шашку. Австриец бежал вдоль решётки, Григорию не с руки было рубить, он, перевесившись с седла, косо держа шашку, опустил её на висок австрийца. Григорий Мелехов после боя под городом Лешнювом тяжело перемалывал в себе нутряную боль. Он заметно исхудал, сдал в весе, часто в походах и на отдыхе, во сне и в дрёме чудился ему австриец, тот, которого срубил у решётки. Григорий с интересом наблюдал за изменениями, происходившими с товарищами по сотне. Перемены вершились на каждом лице, каждый по-своему вынашивал в себе и растил семена, посеянные войной” . У типових обставинах бою діяли різні за психічним складом люди, тому і “насіння війни” було неоднаковим. Якщо герой М. Шолохова, переживаючи душевну кризу, стає на шлях пошуків справедливості, то леоновський Агей, навіть усвідомлюючи своє падіння, все ж іде дорогою злочинності доти, доки не дійде до самознищення духовного й фізичного. Не випадково епізод з першим убитим під час бою входить у стркутуру творів, де розповідається про Першу світову війну, тому що цей момент був переломним у житті людини і людства. Про це прямо говориться у сповіді Агея під час бесіди з Фірсовим: ” – Вот ты погуще меня мозгой одарён, объясни: дозволено ли живую тварь убивать? И на войне и всяко! Я после того ястребёнка так это дело понял, что до мыши включительно можно, а выше – грех. А на войне вот и преклонился мой разум. И кто бы подумал: с махонького началось! Атака случилась. Я первым проволоку порезал, бегу этак, ору, а навстречу офицерик австрийский, сопляшка такой. Шашкой взмахнул на меня, да о штык мой напоролся и замер, и не рубит меня… Защурился я да… Генерал со штабу наехал… Нацепляет мне в строю военное отличие, поздравляет с геройством. А мне как бы жар приключился, и ухо повреждённое заныло. “Ваше, говорю, дорогое превосходительство, во что же мы упираемся в жизни… ведь всё это ржавь сущая: я человека убил”. Как выпалит он в меня полным зарядом во всю пасть: “Идиот, коли начальство даёт что, значит, за святое дело!” Отсидел я трое суток за своевольный разговорчик взаперти, и тем временем понравилось. Конечно, полностью-то ещё не всё оборжавело во мне, но смекаю: работа, в общем, лёгкая, а отличают. Я так гляжу, что не кровь пролитая в н а ш е м деле вредней всего, а п о н я т и е: нельзя никому открывать, как э т о легко и нестрашно. Потому что без бога да на свободке – ух чего можно в одночасье натворить. А уж кто нож или что другое там на человека поднял, то надо и его самого в яму зарыть… Но тут заминка у меня: кто же тогда распоследнего-то возмездию предаст? (Підкреслення наше. – Л. О.) . Як бачимо, Агей сам визначив усі етапи свого падіння: перший етап – порушення заповіді; другий – усвідомлення гріха і стихійний протест проти нагороди за злочин: “человека убил”; третій – утрата моральних перешкод.
Доля Агея значною мірою є метафорою, що віддзеркалила негативні зрушення в моральності людства в цілому, яке змирилось із знецінюванням життя не лише одиниці, а й десятків мільйонів. У результаті стали можливими знищення цілих народів, ГУЛаги, концтабори – фабрики смерті, масові розстріли, Катині, Бабині Яри, Хатині…
Пануючі офіційні ідеології наполегливо сприяли тому, що ХХ ст. позначилося в історії як найтрагічніше. Критика не звернула жодної уваги на епізодичний образ генерала та його долю в леоновському романі “Вор” – і даремно: цей образ, якщо його розглядати в широкому історичному та аксіологічному аспектах, набуває символічного значення; фактично він був попередженням, якого, на жаль, ніхто не помітив і до якого ніхто не прислухався.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)