Освілення природних сил і стихій у ліриці Федеріко Гарсіа Лорки

При згадці імені поета Федеріко Гарсіа Лорки в уяві постає так любовно змальована ним Іспанія з її оливовими гаями, садами, що золотяться достиглими помаранчами, то залита гарячим південним сонцем, то оповита таємничим серпанком місячного сяйва.

Світ, змальований Норкою, вражає сміливістю метафоричного перетворення. Їм поет стверджував: “Я щиро дивуюсь, коли стверджують, що образи, якими і є мої твори, – витвір моєї творчої зухвалості, поетичної сміливості. Ні, усі лінії точні у найдрібніших деталях і здаються незвичними лише тому,

що не таке буває у нашому житті, нехитре вміння бачити і чути…”. Завдяки цьому “нехитрому вмінню бачити і чути” природа у Лорки завжди шина, олюднена. У вірші “Милоданка й вітер” розбуджений грою Милоданки “на Міоші-тамбурині” “схопився вітер, ленель незборимий” і погнався за дівчиною:

Вітрюган жене за нею із мечем полум’янистим.

Охоплена страхом навколишня природа поводиться, немов перелякані люди:

Море хмуриться прибоєм, блякнуть злякані маслини, квилять флейти темноти, бамка гонг гірського снігу.

А коли Милоданці вдалося втекти, то лютий вітер став рвати зубами черепицю на даху.

У “Газелі про темну смерть” яблука здатні засинати, трави – мордувати, місяць – поратися. Ліричний герой цього твору бажає заснути так, як засинають яблука, і спати десь далеко від цвинтарного гамору. Він не хоче знати, що мертвих мордують трави і місяць із гадючим ротом, що порається перед світом. У “Касиді про сон під зорями” людина і навколишній світ нероздільні:

Дівча прикинулось жасминовим биком, а бик – то присмерк, що реве багряно. Дівча, вода, небо перетікають одне в одного: Коли ж бо небо – слон здоровий, а той жасмин – вода без крові, а те дівча то квітка ночі росяна на темному безмежному помості.

Природні явища у Лорки, немов добрі друзі, відчувають стан людей:

Знов бариться ніч, знов бариться день, щоб за мною ти померла, за тобою я помер. (“Газела про одчайдушну любов”)

А якою зримою постає перед читачем уособлена “в хвилях захолола” тиша “клонить чоло до самого долу” у вірші “Тиша”:

Слухай, сину, тишу, в хвилях захололу, по ній ковзаються луни, по ній котяться долини, вона ж клонить чоло до самого долу.

За всіма яскравими образами природи, створеними Лоркою, криється безсмертна любов поета як до рідної Іспанії, так і до всього світу. Сам поет заявляв, оспівую Іспанію і відчуваю її всіма фібрами душі, але насамперед я належу наму світові і є братом усіх людей”. І тому його поезія, яка будить думку, виникла у читача співпричетність, хвилює і залучає до процесу творчості, сягнула дале за межі батьківщини митця.






В чому полягає сімейне щастя ляльковий дім.
Освілення природних сил і стихій у ліриці Федеріко Гарсіа Лорки