Остап Вишня – письменник, рибалка й мисливець

Теперішнє ім’я – Павло Михайлович Губенко. Народився на хуторі Чечва на Полтавщині в багатодітній селянській сім’ї. Учився в Київській військово-фельдшерській школі. Працював у лікарні фельдшером. В 1917 р. екстерном здав іспити в приватній гімназії й надійшов на історико-філологічний факультет Київського університету, але не закінчив його. Під час визвольних рухів перебував у війську Центральної Ради, а потім Директорії, був арештований ЧК. Після громадянської війни працює в газеті, починає публікувати власні добутки. Входив у літературні

угруповання “Плуг” і “Загартування”. З 1927 р. став головним редактором журналу “Перець”. В 1933 р. був репресований (за обвинуваченням у замаху на Постишева), укладений на 10 років у радянські таборах

В 1943 р. письменник звільнений. Працював в оргкомітеті Сполучника радянських письменників, у редколегії гумористичного журналу “Перець”. Остап Вишня – письменник-гуморист. Протягом життя написав біля двох з половиною тисяч добутків: це гуморески, нариси, фейлетони, памфлети, мемуари, щоденник, переклади. Почав у літературі новий жанр – посмішку (різновид гумористичного оповідання, у якому оповідання

про події був коротким, точним, дотепним і добрим). Провідна тема всього творчості письменника: розвінчання недоліків людини й суспільства. Любов Остапа Вишні до всього живого, до миру природи є незаперечною ознакою його натури. Рибалити й полювати він ходив скоріше для того, щоб назбирати побільше смішних історій, щоб побить у колі друзів

Ну як не посміхнутися, прочитавши слова з його відомого добутку, що належить до циклу “Мисливських посмішок”. Здається, що качки самі шукають на “зорі” пострілу досвідченого мисливця. Але, як правило, він спізнюється й прибуває до озера тоді, коли “качки “повиключали мотори”, почистили зуби, зробили на ніч фізкультурну зарядку з холодним обтиранням і, поклавши на водні лілії голови, лягли спати…”. Увечері десь на стозі сіна “плететься чудесне мереживо з мисливських оповідань”, а утоку часто купується на базарі, тому що не завжди так буває, що “Бах! – і в сумку”. А коли дружина догадується, що “дика качка” виявилася куркою з перерізаним горлом, головне зуміти відповісти, що вона “летіла, побачила, що націлився, виходу не було, взяла й… зарізалася…”.

Ще більш екзотичні способи полювання, чим на утік, існують на бенгальського тигра. Письменник докладно описує шлях в Індію, де між ріками Брамапутрой і Гангом водяться найбільші у світі королівські тигри. І хоча їхати туди далеко, а полювання небезпечн і заморочлива, перебувають сміливці, які здійснюють заради чудесної смугастої й м’якої шкіри, а також чудодійних пазурів, порошок з яких додає відваги, ця подорож. Частіше ж вона відбувається в сні. Краще відвідати не в Індію, а на береги Оскола, на яких водиться зграя качок, болотних курочок і інших птахів. А старожили можуть повідати історію про страшного сома, що ловив гусаків, а потім і сам попався на гачок із принадою. “Такого сома піймали й несли його додому вчотирьох”, – розповідав письменникові дід Панько. Рибалки й мисливці розповідають свої історії, гіперболізуючи розміри свого видобутку

Соми, виявляється, ковтали собак, ведмедів, а якби парові катери не торохтіли, то й вони б затихли. “коли в сома в животі” виявилися б. Сом – дуже сильна риба. Як розповідають рибалки, він може тягти човни проти плину багато кілометрів. З гумором Остап Вишня розповідає, як ловити сома. Виявляється, що на “білого ведмедя сом не береться, тому що білий ведмідь звір полярний, а сом любить теплі води й не дуже холодних звірів”. У животі сома можна зненацька для себе знайти “неабияку закуску: копчену ковбасу, вареного рака, шпроти”.

Дуже цікава риба сом, як затверджує письменник, “з розвитком рибальства” буде важити тонну й буде ковтати невеликі буксирні пароплави, тому що кожний рибалка прагне перебільшити досягнення своїх попередників, хоча б вмечтах.






Без дружби життя неповноцінне.
Остап Вишня – письменник, рибалка й мисливець