Основні риси поетичного стилю Рильського

Великий працелюб і великий громадянин, М.Т.Рильський, мабуть, на повні груди вдихав би повітря сьогоднішньої доби. Натхненний і в своїй сивизні поет, «старий закоханий юнак» (це одна з його автохарактеристик), він, напевне, знайшов би неповторні слова, щоб увічнити нелегку добу творіння української державності.

З його іменем нерозривно зв’язане уявлення про громадянську висоту поетичного слова, про його мудрість, прозорість і ясність, про новаторський розвиток кращих традицій минулого. «Моцартом українського вірша» назвав його Симон

Чіковані. Одна з верховин його поезії – пристрасне «Слово про рідну матір» – за силою патріотичної патетики наче перегукувалося з незабутнім пушкінським «Наклепником Росії», з шевченківським «Мені однаково, чи буду».:

Хто може винити Дніпро, Хто властен виплескати море, Хто наше злото-серебро Плугами кривди переоре, Хто серця чистого добро Злобою чорною поборе?

Він говорив про всебічний розвиток людини – і відгукнувся на неї своєю знаменитого образною формулою про троянди й виноград, про єдність праці і краси, матеріально практичного і духовного начал в житті людини:

Ми працю любимо, що в творчість перейшла,

І музику палку, що ніжно серце тисне. У щастя людського два рівних є крила. Троянди й виноград, красиве і корисне.

З рідкісною безпосередністю, наочністю й емоційною доказовістю Рильський умів показати, так би мовити, колір і запах реального людського щастя чи принаймні його складників: щастя праці, дружби, щастя високих духовних, естетичних і громадських переживань. Навіть саме страждання, за мужньою поетичною діалектикою Рильського, перетворювалось у нього – в останньому, звісно, підсумку – на стан світлої розкритості назустріч людям, назустріч життю:

Хай осінь мертвим листям шелестить, Хай старість чеше сивину лукаво, А для людини, як вона людина, Як має серце, для людей відкрите, Само страждання в щастя виростає, І над землею, критою туманом, Веселиками линуть журавлі.

Чи не найкраще домальовує портрет Максима Тадейовича Рильського – митця і людини – його вірш «Поетичне мистецтво». Тут все – про мистецтво, мистецтво крилатого, високохудожнього і водночас все – про людину, про її моральну чистоту, благородство, відданість великим гуманістичним ідеалам:

Слова повинні буть покірні Чуттям і помислам твоїм, І рими мусять бути вірні, Як друзі в подвигу святім. Свій парус ладячи крилатий, Пливти без компаса не смій!.. Світ по-новому відкривати, Поете, обов’язок твій!






Втілення козацьких чеснот в образі тараса бульби.
Основні риси поетичного стилю Рильського