Основна проблематика драми А. П. Чехов “Дядько Ваня”

1. П’єса “Дядько Ваня” як продовження й збільшення теми. 2. Новий тип драми. 3. Тема міщанства й вульгарності в драмі. 4. Мрія Чехова про внутрішнє звільнення особистості. У людині повинне бути все прекрасно: і особа, і одяг, і душу, і думки. Вона прекрасна, суперечки ні, але…

Адже вона тільки їсть, спить, гуляє, чарує всіх нас своєю красою – і більше нічого. У неї немає ніяких обов’язків, на неї працюють інші. .. Адже так?

А дозвільне життя не може бути чистою. А. П. Чехов Перший рядок цього уривка монологу доктори Астрова з п’єси А. П. Чехова “Дядько Ваня” стала крилатої У широкому контексті всього висловлення вона використовується рідко. Але саме в цих словах укладена основна думка одного із кращих, на мій погляд, добутки письменника.

Міркування про цю п’єсу й обрано мною для розкриття теми твору. Тема що пропадає впустую особистості, упущених можливостей, марної краси, безглуздо витраченої життя, сліпого служіння “ідолові” – основна впьесе. Вона продовжує й поглиблює ідейну складову Чехова-Письменника.

Кожний з героїв п’єси страждає від

нездатності або невміння змінити своє життя, кожний розуміє, що надходить неправильно, але Нічого не може із цим поробити. Розчарування, безпорадність і безвихідність – основні настрої добутку. Маленький сімейний конфлікт переростає у внутрішній конфлікт кожного героя із самим собою й не має дозволу. У підсумку все залишається як і раніше.

В “Дядьку Вані” (1899) і трохи пізніше “Трьох сестрах” (1901) Чехов створює новий тип драми До нього в центрі було зіткнення діючих осіб, ідей або нерозв’язних протиріч. У його добутках побутовий будень стають головним і єдиним джерелом драматичного конфлікту. Всі споконвічні російські питання: хто винуватий? (А. І. Герцен), що робити? (Н. Г. Чернишевський) і коли прийде теперішній день?

(Н. А. Добролюбов), – знаходять своє ідейне втілення в сюжеті п’єс Чехова. Як відзначає Г. А. Млявий, “.. у світі чеховської драми страждають всі або майже всі, і ніхто конкретно в цьому не винуватий”.

А. П. Скафтимов поглиблює це зауваження: “…винуваті не окремі люди, а все наявне додавання життя в цілому”. Дійсно, нічого трагічного в житті героїв не відбувається, всі вони – хто в тузі, хто в неспроможній злості, хто в ледачій нудьзі, хто впраздности. Сталий порядок життя зробив їх гірше, ніж вони могли б бути.

Люди опошляються, як доктор Астров, озлобляються, як Войницкий, деградують, як Серебряков, перебувають у ледарстві, як Олена Андріївна, присвячують своє життя не людям, що заслуговують того, і при цьому терпляче несуть “свій хрест” до кінця, як Соня. У результаті стають несправедливий, байдужими друг до друга, а головне – стосовно себе. І так проходить життя…

У кожному з героїв підспудно зріє думка, що життя неодмінно повинна змінитися, вони багато про це міркують, але фінал один – усе вертається на своє місце. У самій назві п’єси вказується на простоту, повсякденність звичайність, що відбувається в житті героїв, їх самих. Це улюблений прийом Чехова-Художника. Розглянемо кожного з головних героїв більш докладно. Головний герой дядько Ваня трудиться в маєтку чоловіка покійної сестри разом із племінницею Сонею.

Практично все своє життя він, а тепер і Соня, працюють, щоб створити матеріальне благополуччя батькові Соні – професорові Серебрякову. Це підпорядкування свого життя чужий вони пояснять високою метою – служіння науці, допомозі “великому” людині, здавалося б, що самотужки добились багато чого в житті. Насправді ж виявляється, що Серебряков досить пересічна, посередня людина, якій пощастило легко зайняти потрібне місце в житті.

Він уміє красиво говорити, захоплювати за собою, показати себе. Але при цьому все життя він живе чужою працею й не замислюється про це. Зараз він – старими, хворими, роздратованими, дошкульними своїми капризами й причіпками як навколишніх, так і свою другу дружину Олену Андріївну Ця гарна, молода жінка, життя якої також проходить впустую. Вона нудьгує, страждає, але проте проводить життя в ледарстві.

Вона здатна захопити. У неї закохуються й дядько Ваня, і доктор Астров, але вона сама вже не здатна захопитися нічим Тема порожньої краси продовжена й у цьому добутку. Чеховська краса сильно відрізняється від тої краси Ф. М. Достоєвського, що може врятувати мир Олена Андріївна не втілення зла, вона сама жертва, але при цьому вона пасивно руйнує життя іншим. Дядько Ваня розривається між ненавистю до професора й любов’ю до його молодої дружини.

Доктор Астров, що планував зв’язати своє життя з лагідною й працьовитою Сонею, залишає неї назавжди. Напруга зростає, коли Серебряков вирішує продати маєток для того, щоб залишок життя спокійно провести встолице. Потрясає та байдужість і черствість, з яким він вирішує долі близьких йому людей. Його не цікавить, що буде з ними, тими, хто забезпечував всім необхідним і трудився заради його благополуччя.

Кульмінацією п’єси є “бунт” дядька Вані, звучить постріл, що нікого не вбиває й ні до чого не приводить. Бунт марний, як бессмисленен весь уклад життя. Мертва й умираюча краса ще один важливий лейтмотив п’єси. “Дивацтво” доктора Астрова – у його турботі про бездумну ліквідацію лісів, руйнуванні їх величної вікової краси. Він, що став з роками циніком, байдужою, приземленою людиною, розкривається у своїх переживаннях про природу із кращої сторони Це туга не тільки про природу, але й про уходящих красу землі, цілісності й правди в житті, людських відносинах.

Він мріє про інший порядок, де “…люди гарні, гнучкі… мовлення їх витончене, рухи граціозні У них процвітають науки й мистецтва, філософія їх не похмура, відносини до жінки повні витонченої шляхетності…

“. Почуває це й шкодує про це й Олена Андріївна, що вважає, що у всіх людях сидить “біс руйнування” і незабаром “на землі не залишиться ні вірності, ні чистоти, ні здатності жертвувати собою”. Сам Астров є теж образом краси, що гине. Розумний, обдарований, інтелектуально розвитий людина, здатний на вчинки, глибокі почуття, сам руйнується й зовні, і внутрішньо.

Фінал п’єси не втішливий: їде з маєтку Серебряков із дружиною, назавжди йде з життя Соні Астров, заспокоюється й вертається до своїх повсякденних занять дядько Ваня. Герої цієї п’єси, як і інших у Чехова, багато говорять, думають, сперечаються. Але це та суперечка, у якому не народжується істина. Положення відновлене, але це залишає відбиток трагічності, тому що разом із цим назавжди йде з життя цих людей надія на краще осмислене життя Чехов – майстер деталей, йому вдалося передати всю глибину горя, що, по його власних словах, “не швидко ще навчаться розуміти й описувати і яку вміє передавати, здається одна тільки музика”. Згадування цього чистого світлого й витонченого життя, про яку тужать герої – якийсь ідеал, якого не знає й сам автор.

Він тільки дає зрозуміти, що ті, хто чесно трудиться й живе життям простої людини, заслуговують іншої частки. І тут з особливою пронзительностью звучить чеховська мрія про те життя, коли й у людині, і в його житті буде все прекрасно. Відомий дослідник творчості письменника Г. А. Бялий справедливо відзначав: “…всю його творчість пролагапо шляхи й створювало передумови для внутрішнього звільнення особистості.

Чехів уважав це найважливішим завданням мистецтва”.






Написати продовження твору ляльковий дім.
Основна проблематика драми А. П. Чехов “Дядько Ваня”