Неоднозначність образу Гобсека (за однойменною повістю О. де Бальзака)

Головний герой новели – Гобсек, ім’я якого символічне – Сухоглот. Зі сторінок твору постає природно обдарована людина, що деградує і перетворюється на напівавтомат. Культ матеріального та байдужість до духовного нівечать душу людини.

Суспільство старанно ліпило собі на потребу та погибель цього жорстокого, хитромудрого, недоступного людським пристрастям ділка. Гобсек не виставляє про людське око свою спроможність. Уся обстановка животіння свідомо протистоїть його безмежному багатству: протерте сукно на письмовому столі, ледь

теплий камін, що не зігріває старечу кров у холодні зимові вечори, чадна лампа на облізлій підставці – все це в убогій кімнаті старого похмурого будинку.

Гобсек – мільйонер, лихвар. Позичаючи гроші під величезні проценти, він фактично грабує своїх підопічних, принижує їх морально та стає володарем їхніх доль. Навіть адвокат Дервіль, до якого він немов би відчуває прихильність, стає об’єктом безсоромної наживи; за Гобсеком, це ще й виховна міра: щоб надалі юнака було позбавлено почуття вдячності доброзичливцю. Гобсек критикує радощі буржуазного способу життя: карти, теревені про мистецтво, гру в політику, обжерливість.

“Безумці та хворі”, “дураки”, “олухи” складають це суспільство. Гобсек не бажає уподібнюватись їм. Зваживши свій життєвий досвід, він побачив, що “з усіх земних благ є тільки одне, щоб людина прагнула його. Це золото!” Гобсек усвідомив, що золото – головний рушій, котрий визначає навіть суспільно-політичне життя в навколишньому світі.

Ніхто не знає минулого Гобсека й джерел виникнення його безмежних багатств. Відомо тільки, що в десятирічному віці він відплив у голландські володіння Ост-Індії, де й пробув двадцять років. Був юнгою, голодував, пережив смертельні небезпеки, жорстокість. Потім став шпигуном, золотошукачем, піратом, кидався із країни в країну, із континета в континент. Натура цієї людини не зовсім звичайна. “Скнара та філософ, підла істота та піднесена”, за розповідачем. Гобсек торгував старими картинами – розумівся у мистецтві; йому знайома класична література – він бере приклад з Дольєра; захоплювався красотою діамантів графині де Ресто. Вільний від релігійних, забобонів та вірувань, Гобсек перед смертю промовляє: “Куди йду – не знаю, але йду зовсім”.

Дервіль каже: “…якщо відкинути його фінансові принципи та його міркування щодо людської натури, якими він виправдовує свої лихварські манери, то я глибоко переконаний, що поза цих справ – він людина найделікатнішої чесності в усьому Парижі”.

А суть саме в тому, що “поза цих справ” Гобсек практично не існує.






Кого з сучасників я вважаю успішною людиною.
Неоднозначність образу Гобсека (за однойменною повістю О. де Бальзака)