Надійна опора духовного життя

По-давньому височать на землі великі пам’ятники духу – собори, обрамлені витягнутими вгору спорудами нового віку техніки. По-давньому неспокійна людина хапається клаптика теплої землі й високого неба, . щоб Відчути точку опори, щоб на мить знайти саму себе і спробувати щось у собі осягнути. Але землю вкривають бетон і асфальт, небо затягується димами, і кудись шалено, в метушливій тривозі летить життя, засмоктує, Вимотує і не залишає тієї “чистої години” для душі, коли можна мудро подумати про себе, про головне.

Куди ж іде життя?

Чи ми ведемо життя, чи життя несе нас, кинувши нам для забави дешеві замінники (Ілова – телевізор, футбол, алкоголь? Чи людина щось значить ще в цьому потоці життя? Щоб залишатися людиною, вона мусить важити хоча б стільки… Але для цього їй потрібні найвищі зусилля розуму й духу. Вона мусить відродитися, щоб зрозуміти, що на, ній, особисто На ній усе лежить: і спадщина предків, і доля Землі – Вітчизни людей.

Нині,, як ще ніколи в історії” кожен має бути люди пою в людстві, щоб кожним нервом відчувати його болі її тривоги. Нині особливо кожен мусить почуватися органічною часткою великого Собору людської цивілізації,-всім

своїм єством бути пружним каменем у цьому Соборі, щоб самовіддано тримати на собі його споруду.

Нині Кожен, хто це усвідомив, розуміє, що йдеться не про абстрактну вселюдську будову, а про цілком конкретні особисті права та обов’язки щодо вироблення власної індивідуальності як частки власного народу, як надійної іиюри для культури та духовного життя своєї наДії. (За Є. Сверстюком)






Згубна влада грошей над людиною.
Надійна опора духовного життя