На горах (переказ)

Від гирла Оки до Саратова і далі вниз права сторона Волги “Горами” називається. Займаються тут хліборобством і відхожими промислами. Марко Данилич смолокурів в молодості збирався разом зі старшим братом в один день вінчатися, але Мокей перед тим у невідкладній справі в Астрахань поїхав. Було це навесні, і забрав його з іншими промисловиками (вони тюленя били) на крижині у відкрите море. З того часу про нього ні слуху ні духу.

Почекавши покладений термін, справив Марко Данилич панахиди по братові і одружився на Олені Петрівні, а її подруга, Дар’я Сергіївна, наречена сгінувшего, не бачивши шлюбного вінця, овдовіла.

Всього чотири роки прожив смолокурів з коханою дружиною, з’явилася у них дочка Дунюшка, а під час других пологів і Олена Петрівна і дитина померли.

Перед смертю просила вона Дар’ю Сергіївну стати Марку Даниличу дружиною, а Дуні матір’ю. Та дівчинку виховати погодилася, а заміж йти відмовилася.

Втративши сімейного щастя, Марко Данилич торговим справах повністю віддався і добився великих успіхів: років через десять за ним вже більше мільйона значилося. Однак змінився він при цьому сильно – став владний, скупий, недоступний для всіх подначальних. Єдино, хто його не боявся і любив, – підростаючого красуня Дуня. Ні в чому їй у Смолокурова відмови не було, і багато дівчинка по доброті своїй душі блага людям приносила. А Дарія Сергіївна замінила Дуні рідну матір і нічим для себе ніколи не покористувалася, хоча злі язики про неї і сплітали плітки.

Прийшла пора віддати Дуню в “справжнє науку”. Вирішили відіслати її, як водиться в гарних будинках, у скит, в Манефіну обитель, а Дар’я Сергіївна зголосилася при ній жити, щоб з часом, коли дівчина вивчиться, чернецтво прийняти.

Через сім років повертається Дуня до рідної домівки. Компанії у Дуні не сталося, і кохалася вона “божественні” книжки читати.

Батько починає подумувати про наречених для улюбленої дочки, але у своєму місті ровни для Дуні не бачить і вирішує поїхати з нею до Макара на ярмарок.

Там знайомиться з ними молодий купець Петро Степанович Самоквасов, і з перших же слів між ним і Дуней встановилася взаємна симпатія.

Самоквасов пропонує влаштувати спільно із загальним знайомим Дороніним, що приїхали на ярмарок з дружиною і двома дочками, розважальний катання по Волзі. Доронін між справою довідується у Смолокурова, які нині ціни на тюленячий жир (сам він цим товаром не промишляє, а питає для знайомого, молодого саратовського купця Микити Федоровича Меркулова, ще не прибув на ярмарок). Марко Данилич нарікає, що нині за тюленя баришу не отримаєш. Доронін про це щиро засмучується.

У трактирі, де обробляються всі дрібні і великі угоди, смолокурів зустрічається з першим з рибної частини ділком Орошіним та іншими видатними промисловиками.

Марко Данилич і тут скаржиться, що не знає, як бути з тюленячим жиром, зовсім на нього ціна викидна. Орошін пропонує у нього все купити і поступово набавляють ціну. Смолокурів не розуміє сенсу його пропозиції, але тут у розмову втручається молодий купець Мітенька Вєдєнєєв, отримав тільки що звістка з Пітера про те, що там чекають великий вантаж американського бавовни, стало бути, тюленячий жир, що вживається при фарбуванні тканин, буде користуватися попитом. Оскаженілий тим, що його хитрість вийшла назовні, Орошін, грюкнувши дверима, залишає чесну компанію.

Тепер вже смолокурів рано вранці відправляється до Дороніну і починає поволі випитувати: чи збирається він, маючи доручення на продаж від Меркулова, продавати тюленя? Хоча смолокурів і здогадується, що старий його приятель прочит видати за Меркулова дочка, його це не зупиняє. “Чистіше оброблю, ніж Орошіну хотілося мене Друзі ми приятелі з Зіновієм Олексійовича, так що ж з того? .. Сват сватом, брат братом, а грошики не рідня… “

І до самого Смолокурову є ранні гості – Вєдєнєєв і Самоквасов. За чаєм Самоквасов згадує про горе, що спіткало мати Манефа, з чиєї обителі Параша Чапуріна відходом вінчалася з Василем Борисовичу, та ще й у великоросійської церкви, нагадує і про задуманої прогулянці по Волзі і береться все підготувати “в належній справності”.

У другій половині дня смолокурів з Дуней, сімейство Дороніна і Самоквасов з Вєдєнєєва на багато прикрашений човні вибралися на вільну воду. Самоквасов, який узяв на себе роль “капітана”, пригощає всіх учасників пікніка “волзьким кваску”, питвом із замороженого шампанського з соком персиків, абрикосів і ананасів.

Дуня, беручи склянку від Петра Степановича, від хвилювання вся вогнем спалахнула миттєво. І сам Самоквасов відчуває, що в нього серце тріпоче, але все ж він зауважує, що між Вєдєнєєва і дочкою Дороніна Наташею теж виникає симпатія. Смолокурів знову заводить мову про продаж тюленя, але Доронін погоджується оформити угоду тільки...

після отримання згоди від Меркулова, а на це піде тижнів зо два. Бачить смолокурів, що підприємство його, мабуть що, і зірватися може, але змінити що-небудь не в його силах.

Деякий час по тому до Смолокурову заходить мати Таіфа з Комарівської обителі з вістями про наближення розорення скитів. Заодно розповідає вона й про те “соромі”, який накликав на обитель шлюб Параші з Василем Борисовичу. Заглянув на той час до Смолокурову Самоквасов при вигляді черниць тривожиться: не провідали чи в Комарові про його участь у цьому весіллі? Але комарівські матері, слава богу, ні про що не здогадуються.

І на жіночій половині Смолокурових свої гості – Горпина Петрівна з дітьми прийшла з Дуней побачитися. Дівчина зі сльозами визнається старшій подрузі, що прокинулася і в її серці любов, милий їй Петро Степанович.

А у Марка Даниловича одна турбота, як би Дороніна навколо пальця обвести.

Меркулов ж, ні про що не підозрюючи, пливе на човні до Макара, чекає не дочекається зустрічі з нареченою і від нічого робити спостерігає за пасажирами. Звертає на себе його увагу середніх років жінка, одягнена в охайне чорне плаття, за всіма прикметами “не з простих”. Довідався він, що це поміщиця Марія Іванівна Алимова.

Кажуть про неї, що вона з “фармазон”. “А в чому їхня віра полягає, достеменно ніхто не знає, тому що у них все по таємності…”

У місті Меркулова зустрічає Вєдєнєєв, нарешті радує власника тюленя хорошою ціною. Розповідає він і про невдалу смолокуровской хитрості, і вирішують обидва молодих підприємця самим ніколи так справи не вести. Заодно просить Вєдєнєєв Меркулова допомогти йому висватати Наташу.

Самоквасов прибуває в Комаров і розпитує знайомих скітниці про Фленушка, яка в той же самий час веде важку розмову з Манефа. Зізнається Манефа, що Фленушка їй дочка. На відвертість тим же відповідає Фленушка ігумені, говорить про свою любов до Самоквасова і, впевнена, що розлучилася з ним назавжди, приймає остаточне рішення стати черницею.

Нерадісно останнє побачення Фленушка з Петром Степановичу, відкидає вона його любов, хоча і стратити про себе, радить одружуватися на Дуні Смолокуровой і… тут же, в лісі, віддається коханому. Розлучаються вони, за словом Фленушка, на три дні – на цей строк призначає вона їх весілля доглядом. Коли ж стемніло з очікування Петро Степанович в домовлений годину з’являється в келії, зустрічає його велична сувора мати Філагрій (це ім’я прийняла Фленушка при постригу) у чорному маковиці, і в мантії. З відчаю пускається Петро Степанович в розгул, точно у вир кидається.

Дійшла звістка про зв’язок Самоквасова з Фленушка і до Дуні. Не стало у неї інтересу ні до знайомств, ні до розваг, на всі питання батька відповідає Дуня тихими сльозами.

Випадок зводить сімейство Смолокурова з тією самою Марією Іванівною, що на пароплаві Меркулову зустрілася. Марку Даниличу лестить увага знатної особи, сподобалася вона і Дуні. Поступово починає Марія Іванівна відкривати дівчині завісу над містичними таємницями “істинної” віри. Від слів своєї нової наставниці Дуня одного разу приходить у несамовитий захват і майже втрачає свідомість. Марію Іванівну це лише радує.

У селі Фатьянке, що належить Алимова, спостерігаються якісь дивні сходбища. Чоловіки і жінки у довгих білих сорочках скачуть і кружляють, пісні на зразок мирських співають. У Марії Іванівни тут особливий будинок стоїть. У нього, як до фортеці, не кожному потрапити вдається. Поживши в Фатьянке недовго, Марія Іванівна відправляється під Рязань, провідати своїх родичів, двоюрідних братів Луповіцкіх, а по дорозі і до Смолокуровим заглядає.

Дуня невимовно зраділа її відвідуванням. Просить вона Марію Іванівну роз’яснити незрозумілі місця у містичних старовинних книгах, що з нагоди виторгував її батько у прихильників хлистовщіни, Алимова про ті книжки каже: “Сам Бог їх послав тобі… Бачу перст Божий…”

У цей самий час отримує Марко Данилич цидулки від свого довіреного прикажчика, з якої випливає, що Меркулов з Вєдєнєєва, як тільки поріднилися з Дороніним, об’єднали всі три капіталу і організували товариство на паях. Невдовзі зможуть вони всі рибне справу на Волзі до рук прибрати, а Орошіна вони вже зараз в кут загнали, той рве і метає, але підім’яти їх не в силах. Тільки до добра це? Меркулов з Вєдєнєєва по-новому все організовують, з ними важче, ніж з Орошіним, буде впоратися.

Тільки встиг смолокурів лист дочитати, як і сам прикажчик завітав і зажадав розмови наодинці з господарем. З прикажчиком ще одна людина прибув і повідомив, що давно поминаються за упокій брат його, Мокей Данилич, з’явився. Зрадів було старий рибник, та тут же і прийшла похмура дума: “Половину статків доведеться віддати! .. Дунюшку знедолити!..”< br />


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...