Моральні проблеми в п’єсах А. Н. Островського

В основі драми “Гроза” – зображення почуття, що прокидається, особистості й нового відношення до миру. Островський показав, що й в окостенілому мирке Калинова може виникнути характер разючої краси й сили. Дуже важливо, що Катерина народилася й сформувалася в тих же калиновских умовах. В експозиції п’єси Катерина розповідає Варварі про своє життя в дівоцтві. Головний мотив її оповідання – всі пронизуюча взаємна любов і воля. Але це була “воля”, що зовсім не вступала в протиріччя зі століттями сформованим укладом замкнутого

життя жінки, все коло подань якої обмежений домашньою роботою й релігійними мріяннями. Це мир, у якому людині не спадає на думку протиставляти себе загальному, оскільки він ще й не відокремлює себе від цієї спільності, а тому й немає тут насильства, примуса

Але Катерина живе в епоху, коли самий дух цієї моралі: гармонія між окремою людиною й поданнями середовища – зникла й окостеніла форма відносин тримається на насильстві й примусі. Чуйна душа Катерини вловила це. “Так тут всі начебто з-під неволі”.

Дуже важливо, що саме тут, у Калинове, у душі героїні народжується нове відношення до миру, нові почуття,

неясні ще самій героїні: “Щось у мені таке незвичайне. Точно я знову жити починаю, або… уже й не знаю”.

Це неясне почуття – почуття, що прокидається, особистості. У душі героїні воно втілюється в любові. У Катерине народжується й росте пристрасть

Почуття, ЩоПрокинулося, любові сприймається Катериной як страшний гріх, тому що любов до чужої людини для неї, замужньої жінки є порушення морального боргу. У вірності своїх моральних подань Катерина не сомнева ется, вона тільки бачить, що нікому з навколишні справи немає до справжньої суті цієї моралі

Вона не бачить результату своєму борошну, крім смерті, і саме повне отеутстние надії на прощення штовхає її не самогубство – гріх ще більш тяжкий із християнської точки зору. “Однаково вже душу свою я погубила”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Моральні проблеми в п’єсах А. Н. Островського