Модри камень

Олесь Гончар був активним учасником живої історії, пам’ятав усі її суперечності, сповнені драматизму. Письменника в будь-якому творі цікавив внутрішній світ людини, художнє дослідження його змін у різноманітних життєвих обставинах. Гончар – майстер оповіді про внутрішнє оновлення героя, яке відбувається під впливом дійсності.

Солдат-фронтовик випадково зустрівся з дівчиною Терезою зі Словаччини. В обох виникають перші почуття, які б мали перерости в свято душі. Але Тереза гине від руки поліцая. Радість і щастя обриваються вмить,

залишився тільки силует дивного почуття, яке так і не встигло наповнитися високим змістом.

Гончар передає все це лаконічно, задумливо, з печаллю: «Померкло, стерлося все. Навіть те, що звуть незабутнім першим коханням. Чому ж ця випадкова зустріч, єдиний погляд, єдина ява у великій драмі війни, чому вона не меркне і, відчуваю, ніколи не померкне?»

Розмова ведеться від першої особи. Уявний діалог героя з красунею Терезою не має чітких контурів, бо не можна воскресити його в пам’яті:

Я. Нікуди тепер ми не будемо спішити, як тоді взимку. Тоді ми майже ні про що не встигли поговорити. Лютий вітер, шугаючи в скелях,

заважав нам.

Тереза. Зараз ми маємо час. Зараз я доскажу вам усе недоказане тоді. Слухайте ж! Чуєте, як лущать зелені спини гір, гріючись на сонці? А небо над нами, весняне й високе, гуде од вітру, мов блакитний дзвін!.. Слухайте ж!

Автор уміє заінтригувати, захопити несподіваним сюжетом, цим і приваблює читача..


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Модри камень