Мій улюблений герой Тетяна Ларіна
“Євгеній Онєгін” – один із кращих добутків російської літератури дев’ятнадцятого століття. У цьому романі мене вразив образ Тетяни Ларіній. Чутливість, сентиментальність Тетяни, її духовна височина, чистота, здатність співпереживати й розуміти те, чого не бачать інші, тягне до неї. Саме тонкий внутрішній мир робить Тетяну особливаї, неповторної. Пушкіна мистецьки пише портрет сваєї улюбленої героїні. У ньому немає чіткого опису зовнішнього вигляду, але зате у всій вроді відбивається її душа: Дика, сумна, мовчазна, Жак лань лісова
Замисленість, її подруга Від самих колиськових днів, Теченье сільського дозвілля Мріями прикрашала їй. Можна писати ще й ще, але образ Тетяни залишиться незбагненним, малоуловимым і таємничим. Душа її тісно пов’язана із природою. Пейзажі, на тлі яких протікають події, добудовують, доповнюють стану, почуття героїні, прекрасно виражаючи те, що важко описати словами. Тетяна романтична й сентиментальнО… Її тягнуть романи, що заміняють їй недолік щиросердечного спілкування, що дають їжу для її розуму й уяви; подання про життя в Тетяни ськладається також під впливам романів. Для себе вана вже стварила
Що тягне до нього Тетяну? Може бути, незалежність, несхожість на всіх, кого вана знала раніше? Важко ськазати, що саме. Поступова Онєгін, лицар в очах Тетяни, відкривається їй з іншої сторони – як ськептик, реаліст, не здатний любити (у той момент). Це мучить неї, вана намагається зрозуміти свій кумир – і до кінця не може. Після щиросердечного пориву, що виразився в жагучому, романтичному листі, вана попадає під холодний дощ морализатор-ських сентенцій ОнєгінО. Дуель перевернула життя всіх героїв роману. Євгеній, Ольга залишають село. Все це залишає глибокий слід у душі Тетяни, її характері й долі, однак любов не згасла – вана жива, але тепер Тетяна зрозуміла, що жити одними почуттями не можна, не завжди їх треба проявляти відкрито. Але час летить. Тетяна вже “не дитя”, і на настійну вимогу матері вана їде в Моськву, де неї вмовляють вийти заміж за генералО.
І Тетяна з “ніжної дівчинки” перетварюється в бездоганну, вишукану “законодавицю зал”. Її гордість, шляхетність, витончена смак – справжні. А неприступність, байдужість і безтурботність – це маська, що змушена носити Тетяна під тиськом суварих законів світлО. І хоча, незважаючи ні на що, її почуття живуть, наповнюють їй серце, але вани заховані, замкнені. А в душі вана залишається колишньою Таней, рветься назад: у старий будинок, у поля, ліси, у мир, де вана жила, не приховуючи сваїх почуттів, де їй не потрібна була маськО. Але навіть у світському оточенні вана не може стримати сваї почуття до Онєгіна: Ока його не піднімає И, не звадячи з його очей, Від жадібних вуст не віднімає Байдужої руки сваєї…
І все-таки, незважаючи на всю глибину сваїх почуттів, коли їй “виразно всі”, коли вана розділяє любов Онєгіна, Тетяна не може звільнитися від думки сваго суспільства. Вана відмовляє Онєгіну. У цьому її трагедія. Трагедія всіх героїв. Вани не розуміють один одного, перебуваючи під гнітом суспільних забобонів. Чому мені подобається Тетяна? Може бути, тому що ми з нею в чомусь схожі? У ній є неськорима потреба почувати, любити, що зустрічається тепер усе рідше й рідше. У чомусь я з нею, напевно, не згодна, але її чистота й неординарність натури, її здатність перетварювати, її духовність мене вражають. Я многому від її навчилася, пройшовши з нею весь ськладний, незрозумілий, у чомусь гіркий шлях. Ми стали теперішніми подругами, і мені було жаль із нею розставатися.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)