М. Некрасов як “співець страждань народних”, перегуки з Т. Шевченком

Існує багато характеристик творчості М. Некрасова, однак усі їх можна вміс­тити у двох словах: Некрасов – народний поет. І не тільки тому, що він писав про народ, а й тому, що через нього говорив сам народ. Звідси й всі особливості його поезії: герої, теми, образи, рими. Спадкоємець Пушкіна і Лєрмонтова, він зблизив поезію з життям народу, обравши за основну тему народних страждань.

Некрасов був першим, хто настільки відверто й різко зобразив убоге й заби­те російське село. Некрасовська муза – “муза помсти і суму”, яка протестує проти

безправ’я і водночас співчуває усім гнобленим. У центрі уваги поета – тяжка доля селян, бурлак, солдатів. Загалом, тема народного горя проходить че­рез усю творчість поета.

Так, у “Роздумах біля парадного під’їзду” Некрасов створює узагальнений об­раз народу, що потерпає через безправ’я. Він пише: “Де народ, там і стогін”. Сум і гнів – ці почуття супроводжують читачів вірша Некрасова. Навіть коли побіж­но читаєш “Роздуми біля парадного під’їзду”, стає зрозуміло, що автор спеціаль­но виводить разючий контраст двох світів: з одного боку – “власник розкішних палат”, з іншого – знедолені

бідолахи. Презирство вельможі до народу доволі від­чутно у двох неповних рядках: “… Жени! Наш не любить рваної черні!” І не важ­ливо, що ходоки прийшли з далекої губернії, сподіваючись хоча б тут знайти допомогу чи захист. Швейцар їх не пустив – і вони йдуть. І ця приголомшлива, ледь не вроджена покірливість, що є доленосною для всього народу, справді вражає.

Поет відкрито говорить: народу не варто сподіватися порятунку від сильних світу цього, тому що “щасливі глухі до добра”. Народ має сам подбати про свою долю. Однак ще нескоро люди збагнуть цю істину. Важливо і те, що у цих прохачів із народу є ще дещо спільне, що посилює трагізм оповіді, – “хрест на шиї і кров на ногах” (хоч хрест був у кожного селянина, але тут він ніби один на всіх). На мою думку, у цих трьох постатях Некрасов дав образ-уособлення всього тогочас­ного села – бідного, знедоленого, що покірно несе свій тяжкий хрест.

Поет щиро співчуває селянам, особливо ж селянкам: жіноча доля, як виявляється, ще важча за чоловічу. Так саме “в’яне до часу” героїня іншого відомого вірша “Трійка”. Цей твір також побудований на яскравому контрасті. Дівчина-селянка така гарна, що на неї задивитися можна, однак у майбутньому на неї чекає тяжка доля: “з рабом повінчатися”, “бути матір’ю сина-раба”, “до гроба рабу коритися”. Дівчина, у якої “волосся чорне, як ніч”, а погляд сповнений ча­рівливої таємничості, незабаром перетвориться на покірливу істоту, а на обличчі її навічно застигне “вираз тупого терпіння і безглуздий, вічний переляк”. Фартух у творі – символ постійної тяжкої роботи, виконувати яку до самої смерті приречена ця молода дівчина. Але поки цей час не настав, героїня ще має мож­ливість “посвяткувати досхочу”. Однак передбачення майбутнього дуже пригнічують поета, оскільки він знає напевне: ці веселощі надто нетривалі…

Вірші Некрасова явно перегукуються з поезією Т. Шевченка, адже творчість обох митців була для народу і про народ – його болі, думки, сподівання. Звичайно, їхня поезія не могла залишити людей байдужими, спонукаючи їх дума­ти, думати, думати. Рання смерть Шевченка надзвичайно вразила Некрасова, і він написав згодом вірш “На смерть Шевченка”.

Глибоко відчувши біль колишнього кріпака, Некрасов зумів описати те нездоланне прагнення свободи, яке ніколи не полишало українського поета. Некрасова захоплює талант Шевченка, особливо ж незламна сила духу і та завзя­тість, із якою український поет ішов до волі через тюрми й каземати. Утім, коли нібито настав час радіти й творити, життя Великого Кобзаря обірвалося. Аби підкреслити всю глибину цієї втрати, Некрасов обриває й останніх два рядки вірша. Поет наголошує на обраності українського поета – співця народного, якому, як іронічно зауважує автор, позаздрив сам Бог.

М. Некрасов став першим у російській літературі поетом, що описав у своїх творах народні страждання. Поет, що писав для народу, про народ і в ім’я наро­ду, присвятив свої вірші “мільйонам ніколи не зображуваних живих істот, що благали про добрий погляд”. І творчість його стала неповторною.






Духовний світ старого сантьяго старий і море.
М. Некрасов як “співець страждань народних”, перегуки з Т. Шевченком