Люблю я осінь

Із всіх пір року я найбільше люблю осінь. Може, тому чарівний пейзаж, що я побачив! минулою осінню, так запав мені в душу. Золотим жовтневим ранком я йшла через парк і насолоджувалася свіжим вологим повітрям. Чорний від учорашнього дощу асфальт блищав, а в калюжах відбивалося блакитне небо із пливучими по ньому білосніжними хмарами. Подекуди по воді вже плили опалі листочки, жовті із зеленуватими прожилками

Доріжка вивела мене на широку галявину, що оточували клени й липи. На тоненьких стеблинках липові листочки мерзлякувато тремтіли під

ранковим вітерцем і, підхоплені його поривом, летіли, м’яко кружляючись по повітрю. Падали вони на щільну яркозеленую подушку трави й, застряючи в ній, стирчали жовтими кругляшками. На самому краї галявини примостилася рябинка. Між її зеленувато-бурими листочками горіли червоні грона ягід. Вони звіреннями мокрими бочками й були схожі на малюсінькі райські яблучка із чарівного саду якої-небудь феї

Клени тільки почали жовтіти, тому стояли, начебто в золотавому мереживі поверх зеленого одягу. Я слухала їхній м’який шепіт і спів птахів у їхніх галузях, і мені хотілося стояти так завжди, хотілося, щоб час зупинився. Пам’ять про цей осінній ранок дотепер наповнює мене радістю, як би повертаючи назад у ту чарівну мить, у те завмерле назавжди час






Подальше життя нори.
Люблю я осінь