Лицарі України

Як часто ми чуємо вислови: “козацька відвага”, “козацька мужність”, “козацька демократія”, “козацькі закони”…

Хто ж вони, оті козаки? Якими вони були? Яка їхня роль в історії вашої держави?

Горді сини вільних степів, безмежно сміливі, витривалі, вольові, вірні у дружбі і безпощадні до ворогів, зі своїми цікавими, оригінальними звичаями. Скажімо, коли обирали (зверніть увагу: обирали!) старшину, то змушували обраних схилити голову і кидали в них груддям землі, щоб не гонорилися перед рядовим козацтвом. Або ритуал

поховання: загиблого козака клали посеред степу, і ціле військо козацьке проходило повз нього без шапок, бо в шапці кожен ніс землю та висипав як данину пам’яті полеглому. І виростали у степу високі могили. Славилися ці горді лицарі глибоким патріотизмом і безмежною вірністю вірі християнській. Можна було всю шкіру козака порізати на паси, можна було розтяти груди і вирвати серце (згадаймо пісню про Морозенка), можна було посадити на палю, як славного Гордія Чурая, але не можна було зробити козака рабом.

Про це співалося в піснях і думах, про це писали письменники. Опоетизований і проклятий, шанований і зневажений

постає перед нами

Богдан у сяйві слави перемог і в гіркій смуті поразок, суперечливий, але завжди відданий Україні.

Славні лицарі окремих повстань і великої визвольної війни за долю України Богун і Кривоніс, Залізняк і Гонта. З дитинства захоплюємося ми гордою незламністю Тараса Бульби та його сина Остапа (Микола Гоголь “Тарас Бульба”). Схиляємося ми перед мудрістю і героїзмом батька і сина Шрамів (Пантелеймон Куліш “Чорна рада”). До того ж часто трапляється саме таке: батько і син. Козацьке лицарство як прапор передавалося з покоління в покоління. Славить козаків Тарас Шевченко, присвячує їм роман-епопею “Богдан Хмельницький” і однойменну драму Михайло Старицький.

Прекрасні в своїй монументальній величі, вони, ці степові і запорізькі лицарі, не були, звичайно, янголами з крильцями. Не знаючи міри ні в чому, вони не цуралися оковитої, вміли пити-гуляти.

Як бити, так бити!

Як пити, так пити!

(Тарас Шевченко “Гайдамаки”)

Чесні воїни, вони не нападали першими, але у своєму справедливому гніві жорстоко мстилися, тоді вже не рахуючись ні з чим. Міг козак кинути у кам’яне провалля малу дитину, народжену українкою-невільницею від татарина (Зінаїда Тулуб “Людолови”). Жорстокість? Так! Але хто його знає, чи можна засуджувати їх за це.

І вірність Україні, вірність присязі часом межувала з жорстокістю. Тарас Бульба вбиває власного сина, якого кохання завело у табір ворогів. Гонта власною рукою ріже своїх скатоличених дітей (Тарас Шевченко “Гайдамаки”). І це не черствість (ми бачимо гіркі батьківські сльози) – просто безмежна безкомпромісність.

Та як би то не було, козацьке лицарство, закони Запорозької Січі – це найславетніша сторінка нашої історії. Тому ми пишаємося ними. 1 так би хотілося успадкувати все найкраще від цих наших гордих предків!


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Лицарі України