Кровний зв’язок людини з природою в поемі «Крило»

«Весь я у всьому! У травах, воді і корінні…» – так писав Б. Олійник, розмірковуючи про зв’язок людини з природою. І мислив себе як невід’ємну частку природи, що кревно поєднана з землею, небом, травами, птахами.

Стали братами журавель і сільський хлопець, герої поеми Бориса Олійника «Крило». Людина допомагає вижити птахові, і щоосені оселя її заповнюється журавлями. А серед них той, з яким зріднився хлопчик. Між людиною і природою – повна гармонія.

Отак вони й росли, як близнюки,

Навчив журавлик хлопчика літати.

…І

зорі їм ховалися під крила

І так обом їм хороше було!

Щасливий юнак знайомить свого «брата» з коханою, і той благословляє їхній шлюб. Крилатою, високою, що пізнала небо стає душа хлопця. Журавлиним летом, добром і коханням сповнена вона.

Та на грішній землі живуть злоба, заздрість, сліпі, вбогі душею істоти. Сусід-завидюх убиває журавля, бо той раптово став свідком його крадіжки. То був страшний чоловік: сад його «задушений глухим парканом», де ступає його нога – не росте трава. Зло в душі людини не може не позначитися на природі. Від жорстокості та бездуховності страждає світ людський і журавлиний.

Юнак

втрачає здатність літати. На перший погляд, несправедливо» бо не він був убивцею птаха. Але людина відповідає за все, що діється навколо неї, в природі. Картина старіння юнака вражає:

Одна по одній зморшки проступали,

Кришились зуби, западали щоки, –

І він ставав столітнім, древнім дідом…

Обривається зв’язок людини з природою, і втрачає крила хлопцева душа. Замість руки в юнака з’являється закривавлене «надломлене крило». Герой бере на себе біль свого побратима, загубленого звіром у людській подобі.

Кожної ночі хлопець з’являвся в оселі злодюги, та «наглухо закриті вікна й двері» совісті цієї людини, і закривавлений терновий ціпок, яким було вбито птаха не викликає в нього душевних мук. Він боїться тільки за власне життя та награбоване добро. Щоб урятувати себе, злодюга ладен «пересидіти» деякий час у тюрмі. Та суддя йому відповідає:

В тюрмі сховатись.

Пересидіть кару…

Не вийде, дядьку,

Ти таке вчинив,

Що і статті у кодексу немає

…Ти ж найсвітліше – небо, дядьку вбив.

Потяглися в листопадовому небі журавлі, і тихо плаче юний сивий чоловік з перебитим у лікті крилом….


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Кровний зв’язок людини з природою в поемі «Крило»