Краса врятує світ

На уроках образотворчого мистецтва вчителька кожного разу ставить нове, але завжди пов’язане з чимось красивим, запитання: чи подобається вам диви­тися на луки, вкриті кульбабами та маками? А на галявину, вкриту пролісками?

А чи були ви в Карпатах? Чи піднімалися на Говерлу? Бачили, яка краса навкру­ги вас? А місячна доріжка вночі на морі вам подобається?

А й справді: скільки всього прекрасного навкруги, безмежного, яскравого! Беру фарби і починаю малювати. Один штрих, другий… І я пригадую слова екс­курсовода з художнього музею, яка

говорила: “Справжній пейзажист вміє пе­редати олією чи аквареллю не лише лінії і барви, але й глибоко любить свою кра­їну, викликає таку любов у глядача”.

Всім відомі пейзажі Шишкіна чи Левітана. Але я хочу розповісти про менш відомого художника, якого, на мою думку, можна назвати справжнім пейзажис­том. Це Микола Глущенко. Він малював Дніпро, Київ та його околиці. Це твори не тільки митця, а й людини, яка любить життя.

Я дивлюсь на весняний пейзаж, на блакитну річку, що захоплює прибережні чагарники, над якими от-от засвистять качині зграї. І думаю, що Глущенко – поет весни.

Та ось бачу припорошені сивим інеєм

дерева, іскристий сніг, по якому про­стягайся синюваті смуги тіней. І я впевнений, що Глущенко – поет зими.

Розкішну барвами осінь і щедре літечко теж малював Глущенко.

І дивлячись на картини цього талановитого художника, захоплюючись його майстерністю, доходжу висновку, що всіх врятує краса: природна і створена ру­ками справжніх митців.






Твір-роздум що я ціную в житті найбільше.
Краса врятує світ