Котячі примхи (твір-опис)

І ось знову на мене дивляться два зелених вогника. Вони такі допитливі! Ма­буть, зараз хазяйка цих очей буде “прохати” мене погодувати її. Це моя киця Ліз – ка. Це красива кішка болівійської породи. Вона дуже схожа на сіамів, але в неї шерсть м’якша і дуже темна мордочка.

Потрапила вона до нас уже майже дорослою кішкою. Важко було звикнути їй до нової домівки: вона увесь часоглядала кожну кімнату, кожний куточок. При­слухалася до різних звуків, нашорошуючи маленькі вушка. Але скоро кішечка вже обжила найкращі “місцинки” нашої

домівки. їй дуже хотілося, щоб усі з повагою ставилися до “її величності”.

А ми й справді любимо її за веселий, незлобливий і завжди гарний настрій. Ліза завжди чекає моїх батьків з роботи, а мене – зі школи. Вона уважно при­слухається до шерехів за дверима, а потім треться об ноги і ніжно муркоче свою пісеньку. А згодом ласо облизується біля своєї миски. А коли ми всі сидимо у кімнаті й дивимося телевізор, наша улюблениця поважно стає перед нами, сон­но мружить хитрі очі й починає тихенько нявкати. Це вона так запрошує нас іти спати. Першою здається мама і йде до іншої кімнати, щоб задовольнити бажання нашої примхливої

киці.

Одного разу влітку ми на деякий час змушені були розлучитися з Лізкою – захворіла мама і нікому було доглядати за нашою красунею. Тому киця опини­лася у бабусі в селі. Спочатку вона дуже переживала, але згодом звикла і стала повноправною сільською жителькою. Але інколи я помічала сумний і задумли­вий погляд моєї розумної подруги. Мабуть, вона згадувала теплу і затишну нашу оселю. Але настав вересень – і Лізка знову “переїхала” до нас. Яке ж то було для неї щастя!






Образ оповідача в усмішках остапа вишні.
Котячі примхи (твір-опис)