Корифеї давньогрецької трагедії: Есхіл і Софокл

Короткий переказ учителем міфу про Едіпа. Жив у Фівах цар Едіп – мудрець, грішник і мученик. Йому випала страшна доля – не знаючи, убити рідного батька і одружитися з рідною матір’ю. За власним бажанням він покарав себе – виколов очі, щоб не бачити світла. За волею богів йому було даровано прощення і блаженна смерть. У Едіпа було два сина Етеокл і Полінік та дві доньки – Антігона і Ісмена. Коли Едіп зрікся влади, правити почали його сини Етеокл і Полінік під наглядом старого Креонта, родича і радника Едіпа. Брати посварилися: Етеокл

вигнав Полініка. Той зібрав на чужій стороні велике військо і пішов на Фіви війною. Був бій під стінами Фів, у бою брат зійшовся з братом, і обидва загинули. Про те, що було далі, Софокл поетично розповів у трагедії “Антігона”.

Короткий переказ сюжету трагедії Софокла “Антігона”. Після загибелі Етеокла і Полініка правити Фівами почав Креонт. Він відразу видав указ: Етеокла, законного царя, який загинув за батьківщину, поховати з честю, а Полініка, який привів ворогів до стін рідного міста, заборонити ховати і кинути на розтерзання собакам і стерв’ятникам. Це було порушенням звичаїв. Вважалося, що душа непохованого

не може знайти заспокоєння у потойбічному світі, тож мститися беззахисним мертвим – негідно людей і не угодно богам. Але Креонт думав не про людей і не про богів, а про державу і свою владу.

Та про людей і богів, про честь і благочестя подумала Антігона. Полінік їй такий же брат, як Етеокл, і вона повинна піклуватися, щоб його душа знайшла таке ж потойбічне заспокоєння. Указ ще не оголошений, але Антігона вже готова його порушити. Вона кличе свою сестру Ісмену – з їхньої розмови починається трагедія.

Антігона. Чи допоможеш брата поховать мені? Ісмена. Як поховать? Та це ж нам заборонено. Антігона. Мого й твого – як ти не схочеш – брата я Ховатиму, – йому лишусь я вірною. Ісмена. Смілива ж ти. Наперекір Креонтові? Антігона. Мого чуття не може в мене взяти він.

Входить хор фіванських старійшин. У їхньому співі замість тривоги звучить радість: адже одержана пере. мога, Фіви врятовані, час святкувати і дякувати богам. Назустріч хору виходить Креонт і оголошує свій указ: “тіло Етеокла “з обрядом урочистим поховать”, тіло Полініка “не вільно ні ховати, ні оплакувать, Лише без похорону, на поживу псам І хижим птахам на поталу кинути”.

У відповідь на ці урочисті слова вбігає охоронець і вигукує: “Хтось порушив указ, прикидав труп землею!” Нехай символічно, але поховання відбулося. Креонт розлючений:знайти злочинця! На сцені з’являється хор, який співає: “Дивних багато в світі див…”

У Стародавній Греції говорили: “Вище всього в житті людини – закон, і неписаний закон – вище писаного”. Неписаний закон – вічний, він даний природою, на ньому тримається життя людей: він велить шанувати богів, любити рідних, жаліти слабких. Писаний закон – у кожній державі спій, він установлюється людьми, він не вічний, його можна видати і відмінити.

Пісня “Дивних багато в світі див…” закінчується рядками: “Хто в шані мав клятви міць, Батьків закон, гнів богів, Той – преславний. Безславним хай буде, хто посмів На кривдну путь серцем стать – Щастя не знайти йому, Й ні в домі гість, ні друг мені він не буде”.

Антігона не злякалася гніву Креонта, який і різно звернувся до неї:

А ти – пряму й коротку дай нам відповідь. Ти знала, що робить це заборонено? Антігона. Так… Як не знати? Скрізь це оголошено. Креонт. І все ж наказ переступить посміла ти? Антігона. Його ж не Зевс з Олімпу сповістив мені, І не богів підземних правда вічная, Що всі закони людям установлює.

Не знала я, що смертних розпорядження Такі могутні, щоб переступать могли Богів закон одвічний, хоч не писаний. Його не вчора, не сьогодні створено, Коли з’явивсь він – вже ніхто не відає. Не хтіла я, людських велінь страхаючись, Відповідати потім перед вічними. Богами. Провідник хору. Завзята, видно, донька, як і батько був Завзятий духом, – лихо не страшить її.

І все ж лихо прийшло: Креонт жорстоко покарає Антігону, яка, незважаючи на суворі попередження правителя, продовжувала оплакувати загиблого Полініка і знову намагалася поховати його тіло. Креонт наказав поховати нескорену Антігону живцем у гробниці. Його не зупинило навіть те, що Антігона була нареченою його сина Гемона.

Та жорстоко помоталися боги Креонту за те, ще той порушив їхні закони: на очах у батька Гемон простромлює собі груди мечем, від горя кінчає з життям дружина. Зломлено гордий, властолюбний дух Креонта. У розпачі він кличе смерть, щоб хоч вона припинила його страждання

Креонт. … Хай приходить він, Щонайкращий день, мені суджений. Хай же з’явиться мій останній день! Хай мерщій іде, хай приходить він, Щоб дня іншого вже не бачити. …Відведіть мене, божевільного, – Я ж убив тебе, рідний сину мій, І дружину вбив, і нема мені, Безталанному, де подітися! Все, що мав – згубив, лиш нестерпної Долі впав тягар на чоло мені.

Найвідоміші трагедії давньогрецьких драматургів (серед них “Прометей закутий” Есхіла та “Антігона” Софокла) і сьогодні успішно йдуть на сценах багатьох театрів.






Твір як пекти паски.
Корифеї давньогрецької трагедії: Есхіл і Софокл