Історичні джерела трилогії про Валленштейне
Вивчаючи закони грецької трагедії, Шиллер дійшов висновку, що самим головним моментом, що визначає той або інший вид драми, є знаходження або винахід фабули. У процесі роботи над “Валленштейном” він писав Гете 4еля 1797 роки: “Чим більше я думаю про мою власну роботу й про характер побудови грецької трагедії, тим ясніше я бачу весь зміст мистецтва в тім, щоб винайти поетичну фабулу”. Під фабулою Шиллер розумів те коло життєвих явищ, що повинен скласти основу добутку. Питання цей був, таким чином, пов’язаний із принципами відбору фактів
Переписка Шиллера під час створення цієї драми показує, як наполегливо
Тема про Валленштейне й той кут зору, під яким Шиллер хотів неї розробити, вимагали нової форми, нового методу в драмі. Метод перетворення персонажів в “рупори ідей” був тут недоречний, тому що Шиллер ставив собі завданням не стільки виразити своє відношення до дійсності, скільки осягнути ті сили, які визначили розвиток історичних подій розглянутої епохи. Завдання, отже, була в тім, щоб дати об’єктивне зображення певної історичної епохи
У зв’язку із цим Шиллер писав: “Сучасний драматург болісно й боязко бореться з речами випадков і другорядними й, прагнучи якнайбільше наблизитися до дійсності, звалює на себе вантаж беззмістовного й несуттєвого, причому він піддається небезпеки загубити глибоко лежачу істину, у якій властиво й укладене все поетичне. Йому дуже хочеться повністю відтворити той або інший справжній випадок, і він не думає про те, що поетичне зображення ніколи не може збігтися з дійсністю саме тому, що воно абсолютно істинно”.
У процесі роботи над “Валленштейном” Шиллер обговорює з Гете, В. Гумбольдтом і Кернером не тільки план і загальні принципи побудови цієї драми, але також окремі сцени й різні частковості. Свої думки про принципи побудови трилогії Шиллер докладно викладає в листі В. Гумбольдту 21 та 1796 року: “:я набрів на найвищою мірою разючий доказ своїх ідей про реалізм і ідеалізм, що одночасно зможе успішно допомогти мені в моїй поетичній композиції. Усе, що я говорив в останній статті 2 про реалізм, у високому ступені вірно для Валленштейна. У ньому немає ніякої шляхетності, у жодному життєвому вчинку він не проявляє величі; у ньому мало достоїнства, і все-таки я сподіваюся, випливаючи по чисто реалістичному шляху, створити характер драматично сильний і справді життєвий принцип, що містить у собі. Колись я намагався, наприклад, у Позі й Карлосе, замінити відсутню правду прекрасним ідеалом, тепер у Валленштейне я хочу за відсутній ідеал сентиментальний винагородити щирою правдою: Я не сумніваюся, що ви з деяким побоюванням будете дивитися, як я йду по цьому новому й, порівняно з накопиченим мною досвідом, невідомому мені шляхи. Але не занадто бійтеся за мене. Разюче, як багато реалістичного приніс мені цей недавно, що почався рік, як багато розвилося в мені від постійного спілкування з Гете й від роботи над древніми, за яких я зміг узятися вперше після “Дон Карлоса”.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)