І дай вам Бог побільше зустріти на шляху вашого життя Максимов Максимович

У романі Лєрмонтова “Герой нашого часу” виведено образ привабливого і добру людину – Максима Максимович. Це чуйна натура, надовго зберігає свої прихильності (досить згадати, як Максим Максимович зустрів Печоріна). Він любив його, як рідного, і був дуже ображений холодної і натягнутої зустріччю, але залишився йому вірним до кінця. Він дуже любив Белу, любив, як дочку. Він дуже шкодував про те, що вона померла, і все-таки розумів, що Печорін кинув би її в кон Це решт, а для бідної горянки це було б набагато гірше смерті. Любов Максима Максимович

до Белі – саме батьківська любов з відтінком суворої жалості. І те, що він був здатний на такі почуття, доводить широту його душі. Він міг зрозуміти, здавалося б, зовсім чужі його уявленням вчинки, обряди та звичаї горян. Він говорив про вбивство батька Бели Каз-бичем: “Звичайно, по-їхньому, він був абсолютно правий”. Це була людина, здатна гаряче любити і прощати. Рідкісні якості! Людина, який через багато років розлуки проніс любов до свого випадкового товариша, здатний на багато що заради дружби. Такі люди висвітлюють життя м’яким, добрим, сердечним світлом, допомагають зрозуміти, що добре і що погано, усвідомити
і виправити свої помилки.

Мало таких людей. Вони майже ніколи не бувають відомі, знатні, багаті, рідко обіймають високі пости. Вони всі віддають друзям, все, що мають самі, і навіть самих себе. Коли їх відштовхують, як це сталося при зустрічі Максима Максимович з Печоріним, вони дуже переживають це. Мені здається, що таких людей, як Максим Максимович, не можна образити свідомо. Це може зробити тільки дуже нечутливим або погана людина. По-моєму, людина, скривдив такого “Максима Максимович”, повинен глибоко переживати свою провину, намагатися її загладити, пом’якшити. Тому іноді з такими людьми досить важко спілкуватися. І ще: такі люди рідко ображаються. Це може здатися суперечливим, але тут все саме так. Скривдив відчуває образу більше скривдженого. Це слабкі люди. Слабкі у стосунках із своїми друзями. Люди, всі прощають. Вони можуть лаяти своїх друзів в очі, але за очі вони завжди будуть говорити про них добре. Та й коли будуть лаяти в очі, будуть переживати це набагато більше тих, кого вони лають.

Це сильні люди. Вони не прощають собі своїх слабкостей. Навіть коли Максим Максимович говорить про те, що заплакав, дивлячись на Печоріна з Белою, він виправляється: “Не те щоб заплакав, а так – дурість!” Такі люди рідко розповідають про себе. Та це буває і не потрібно. Видно, що це за людина, – з перших його слів. Це ті “перші зустрічні”, послані долею, яким зазвичай так легко висловлювати свої тривоги і які притчею, розповіддю чи просто словом можуть тобі допомогти! Мені здається, що за таким людям можна звіряти свої вчинки. Тільки треба думати не про те, що б вони сказали тобі на це, а про те, як би вони вчинили у подібній ситуації. Таких людей не може і не повинно бути багато. Але якщо така людина стала твоїм другом – це прекрасно.






Твір на тему чи потрібна сучасній людині поезія.
І дай вам Бог побільше зустріти на шляху вашого життя Максимов Максимович