Григорій Косинка (Григорій Михайлович Стрілець)
Григорій Косинка (Григорій Михайлович Стрілець) народився 29 листопада 1899 року в селі Щербанівці Обухінського району на Київщині в селянській родині. Нужденне життя рано привчало селянських дітей ставати до роботи, бути помічниками старших. Пішов на заробітки й малий Григорій. Спочатку працював у панській економії, на чужих ланах, а потім – на цукроварні. Сім’я жила бідно. Мати наймитувала, бо не мали власної землі. Батько щоліта мандрував на заробітки аж у херсонські степи, а пізньої осені наймався на цукроварню. У 1908 році постійні нестатки
Та злидні не вбивали людського потягу до краси, до мудрого слова, чарівної пісні. “Дитячі літа ще й досі стоять мені перед очима,- писав Григорій Косинка в “Автобіографії”,- тільки час, здається іноді, заткав їх на якусь хвилину синьою наміткою,- так врізались вони в пам’яті”. Пізніми зимовими вечорами, коли всі збиралися до хати, оживала пісня, чулося художнє
З 1921 року Г. Косинка навчається в Інституті народної освіти (так називався тоді Київський університет). Та після – третього курсу через матеріальні нестатки змушений залишити навчання, довелося йти працювати. Рано помер батько, мати лишилася з п’ятьма дітьми на руках. Майбутній письменник мусив допомагати чим міг, адже був у сім’ї старшим. Перша збірка творів під назвою “На золотих богів” вийшла, у 1922 році. У цей час Григорій вже працював у газеті “Вісті ч Київського губревкому”, потім у журналах “Нова громада”, “Всесвіт”, диктором Республіканського радіо. Письменник вмів талановито відтворювати написане: любив як справжній артист читати зі сцени власні новели.
Тільки ця правда не всім була до вподоби, та й не всі розуміли її або ж розуміли по-своєму, виходячи з власних світоглядних позицій. Ще донедавна декому здавалося, що перші твори Г. Косинки привели письменника “до об’єктивізму і навіть до певної “поетизації” чужих, реакційних сил”/ У 30-ті роки критики почали цькувати, оббріхувати кращі оповідання Косинки, часто ототожнюючи світогляд письменника з літературними героями, докоряли йому за невміння бачити в житті основні прикмети тогочасного життя. Його зробили трибуном заможників, дезертирів, бандитів, апологетом “власницького націоналістичного світогляду”. З приводу цього М. Рильський у передмові до творів Косинки, які вийшли в світ у 1966 році, після реабілітації письменника, справедливо писав: “Треба було бути не те що вульгаризатором, а просто людиною, яка не хоче бачити очевидного, щоб закидати Косинці якусь ідеалізацію чи романтизацію куркулів”. Хоча й сам не утримався, щоб не кинути докір: “…майже чужим залишилось його бистрому оку місто, і звуженості творчих та ідейних обріїв Косинки не можна заперечувати” г. Відсутність у його творах образу робітника чи опису сучасного міста,- чи то ж може бути підставою говорити про звуженість “творчих та ідейних обріїв” у Г. Косинка – співець села, українського села напередодні і в дні подій 1917 року. Бо сам вийшов з нього, бо його коріння глибоко проросло в чорнозем рідної землі, щоб бачити і відчувати кожним порухом душі, кожним нервом всю правду і кривду того збуреного часу. На кожне явище письменник дивився очима народу, кожну подію вимірював чистотою душі трудящої людини. І тому немає тут фальші, немає лакування, а є чисте золото народної правди. Варто тільки глибоко вчитатися в його твори, співставити з тогочасною дійсністю не з заданих наперед позицій, а йдучи від правди життя.
Восени 1924 року Косинка одружується. Тамара Михайлівна Мороз стала його дружиною. Десять щасливих років минуло мов одна мить, а потім вона розділила долю вдови репресованого, по-злодійськи розстріляного Григорія Косинки. Після його арешту конфіскували майно, відібрали паспорт і викинули дружину на вулицю. І потяглися страшні часи поневірянь, тяжкі безсонні ночі, смутні дні в самотині і в чеканні справедливості. Після вбивства С. Кірова прийшли чорні дні терору і в Україну. Одним із перших під ніж катівні потрапив Григорій Косинка. Його заарештували на початку грудня 1934 року, а 13-15 грудня присудили Григорія Косинку і ще 27 таких “терористів-білогвардійців” до розстрілу. Серед них – письменники Д. Фальківський, О. Близько, К. Буревій, А. Крушельницького…
Письменник настійно і послідовно розкривав процес зростання людської гідності в середовищі українських незаможників. Його герої сильні і вольові, багаті і красиві душею, завжди дійові й життєво правдиві, переконливі. Процеси, що тоді відбувалися на селі, не такі прості й однозначні, як нам до цього зображували в історичних працях. Справедливо зазначає М. Жулинський: “Григорій Косинка… ці складні незрідка драматичні процеси на селі прагнув відтворити правдиво, з максимально можливим морально-психологічним “забезпеченням” характерів. А ці явища і процеси були складні, неоднозначні, симпатії письменника, звісно, були на боці бідних, безземельних”1. Все, про що писав Косинка, не видумане, а відібране, виношене, виважене, вкарбувалося у його свідомості. Він добре знав психологію заможних селян, бо самому довелося з дитячих літ поневірятися на чужих землях. Його герої – живі, пристрасні, колоритні фігури. Були вони страшними, часто жорстокими, немилосердними і цинічними, але не здатними протистояти руху часу. Такими виступають Андріян Кушнір у новелі “Політика”, Кирило Смолянчук та штабс-капітан у “Гармонії”.
Чи були підстави звинувачувати письменника в тому, що він романтизував заможних селян? Щоб заперечити цю думку, ще раз варто згадати основні персонажі його новел “Змовини”, “За земельку”, “В хаті Штурми”, “Політика”, “Гармонія”. Рекомендуємо прочитати і проаналізувати слова М. Жулинського: “Ніякої ідеалізації”, романтизації куркульства у творчості Григорія Косинки немає. Є глибоке, правдиве розуміння і високоталановите відтворення українського пореволюційного села з його драмами і трагедіями, з його сподіваннями й розчаруваннями. Є велика школа правди…”
(1 votes, average: 5,00 out of 5)