Героїчні сторінки «Велесової книги»

Нещодавно в курсі давньої української літератури з’явилась справжня перлина епічного зображення героїчної історії нашого народу – «Велесова книга». Цікава доля цієї незвичайної книги. Вона була знайдена 1919 року полковником білої армії Алі Ізенбеком у поміщицькому маєтку селища Великий Бурлук Харківської губернії.

Історія знахідки тісно пов’язана з нащадками козацького полковник Григорія Донця-Захаржевського, що були перебиті повсталими селянами. Алі Ізенбек вивіз «Велесову книгу» до Бельгії і там намагався прочитати письмена

на дерев’яних дощечках. З 1925 року над незвичайною книгою починає працювати Юрій Миролюбов-Лядський, український емігрант.

Перший і найповніший переклад «Велесової книги» за розшифровкою Ю. Миролюбова-Лядського був зроблений нашим сучасником Борисом Яценком, кандидатом філологічних наук з міста Ужгорода. Твір був написаний на 74-х дощечках, які були остаточно пронумеровані М. Скрипником за кордоном.

У 1968 році упорядник писав: «Велесова книга» дає тим, хто здатні почути й зрозуміти голос предків, надзвичайно багату змістом відповідь на питання: Хто ми? Чиї діти? Яких батьків?» Отже, ця пам’ятка не є літописом,

але насичена історичною інформацією. Ми бачимо розлогу картину походження слов’ян, історію утворення центрів Русі, битв, описи побуту й вірувань, світогляду народу. «Велесова книга» глибоко розкриває героїчний характер русів, які гідно захищали рідну землю від ворогів. Загарбники ототожнювалися із силами зла, що виходять із теміні: «У темній ямі повзають і погрожують нам хворобами, маром-марою і кінцем життя всім». На допомогу приходить бог світла, що розбиває мечем-блискавкою пітьму.

Описані героїчні подвиги праотця Ора та його синів Кия, Щека та Хорива. Майже одночасно з Ором з’явилися в Криму та на північних берегах Чорного моря греки та хазари, з якими точилися криваві війни. Греки хотіли «за рахунок руського народу збагатитись». До речі, автори «Велесової книги» дорікають нашим пращурам, що греки надали «нам письмено своє, аби ми взяли його і розгубили свою пам’ять». Аскольд, хрещений у греків, став знаряддям їхнього впливу на Русь. Його переконували, що руси – то розбійники.

Перемогами були відзначені й війни з римлянами, а полонені «трудилися на нас десять літ і одпущені були од нас». У IV столітті тривалою й напруженою була війна з готами, яких Мезенмир вигнав за межі Русі. Автори у найяскравіших фарбах змальовують героїзм, мужність, здатність до самопожертви русів, які давали клятву вірності народові та з гідністю дотримували свого слова.

Воїн мав померти в бою, ніж покинути поле бою. Зрадників карали нещадно: Кара буде його тяжка, і рід викине його І в жалю не оплаче його, ім’я його забуде. А самі витязі прославлені будуть від родів До родів наших. На відміну від літописів у «Велесовій книзі» заперечується факт запрошення варягів на князювання. Ні Аскольд, ні Рюрик не були бажаними в Русі. Автори «Велесової книги» сумують, що міжусобиці послабили державу, руси втратили єдність.

Через це народ став беззахисним перед ворогом. Таким чином, «Велесова книга» – сторінка нашої славної історії. Ця пам’ятка пробуджує у нас гордість за пращурів, що боронили рідну землю від ворогів. Борис Яценко підкреслював: «…наша історія розпочинається не з Аскольда, Рюрика чи Олега Віщого, приблудних вояків. Вона сягає в глибину ще приблизно двох тисяч років, які сповнені кривавої боротьби за виживання, честь і гідність народу».

«Велесова книга» віддзеркалює правдиву історію та відкриває перед нащадками шлях у майбуття, дає вичерпні відповіді на питання, поставлені М. Скрипником.






Духовний світ сантьяго.
Героїчні сторінки «Велесової книги»