Футуризм і Велимир Хлєбніков

Велимир Хлєбніков (1885-1922). Неоціненний внесок у розвиток ідей футуризму вніс визначний російський поет Велимир Хлєбніков.

Хлебников – хляби созвучий мятежние, превозмогание косности космоса. Надобно сердце неслиханно нежное, чтобы предтечею стать Маяковского…Думали: музы запущенний хлев, ритмов расхристанних душный склеп. Вышло: сиротство судьбы одолев, Хлебников – века насущний хлеб”, – писав про поета Зіновій Валвшонок.

“Колумбом нових поетичних материків” назвав його Маяковський, з гіркотою констатуючи прижиттєву невизнаність поета: “Пої.;т’і.!чиа слава Хлєбнікова безмірно менша від його іначення”.

Хлєбніков був ні на кого не схожим, виділявся поетичною екстравагантністю навіть серед футуристів, яких він називав будетлянами. Його поезія – це каскад нескінченних художніх експериментів і творчих пошуків, спроба віднаходження кореневих, найбільш сутнісних закономірностей історичного розвитку людства і буття кожної окремої людини, спроба побудови універсальних законів мислення і мови і таких жо вічних законів космосу, який асоціювався

для нього з величезною зоряною книгою із вписаними до неї V”ізигляді таємничих символів знаками природи. Ідеї Хлєбн:;х;;!.з відбиті’у його численних поетичних і прозоьих тіюрах “Гра в (1еклі”(1912), “Світ з кші/,я”(1912), “Вчитель і учень”(1912), “Слово як таке”(1913),”Битви”(1917), “Ізборник віршів”(1907- 1914), “Творіння” (1901 – 1908), “Помилка смерті” (1917), “Зангезі”(1922) та інших.

Спектр творчих зацікавлень поета надзвичайно широкий: це й історія Русі, її вірування та фольклор, загальнослов’янська міфологія, азіатські релігійні та міфологічні мотиви, автобіографічний елемент, перспективи розвитку людської цивілізації тощо.

Хлєбніков створив чимало зразків експериментальної лірики, в якій виявили себе принципи нової словотворчості.

Це й вірш, повністю побудований на однокореневих словах, поєднання яких створює незвичайний звуковий ефект і складну гру емоційносмислових значень:

О, расемейтесь, смехачи!

О, засмейтесь, смехачи!

Что смеются смехами, что смеянствуют смєяльно,

О, засмейтесь усмеяльно!

О, расемещищ надсмеяльних – смех усмейний

Смеячей!…” і т. д.

Це й вірші звукообрази, які створюють пластичний, майже наочний портрет народжуваного через вірш і артикульованого звука. Це й вірші”перевертні”, які читаються і зліва направо, і справа наліво. В такій формі він написав цілу поему “Разін”:

Сетуй утес! Утро черту! Мы, низари, летели Разиним. Течет и нежен, нежен и течет. Волгу див несет, тесен вид углов…

У пошуках суто слов’янських слів Хлєбніков часто звертався до української мови: “хата”, “вырей”, “чоботы”, “онучи”, “Горинож”, “что ты робишь печенеже?”. Українська тематика звучить і в окремих його творах – “З пісень гайдамаків” (1912), “Курган”(1915). Знайомий поета Д. Петровський розповідав, що “Хлєбніков, по материнській лінії був українцем, …чим і пояснюється велика кількість утворених від українських коренів слів у його творах. Українська мова, яка до цього часу залишається більш безпосередньою і свіжою, такою, що зберігає звукову символіку, була необхідна Хлєбнікову, що експериментував у цей час з мовою”.

Цікаво, що Хлєбніков не лише був знайомий з творчістю Т. Шевченка, але й у своїх листах, написаних з війни (1914 р.) проводив аналогії між своєю важкою солдатською долею і солдатчиною Т. Шевченка часів його заслання. Але чи не найбільш цікавим і значним був внесок поета у розробку створюваної футуристами зарозумілої мови. Зарозуміла мова – це, як відомо, специфічний різновид індивідуальної словотворчості, що вбирає слова і словотворчі звороти, які характеризуються ослабленістю або й повною відсутністю предметних значень, букв. – мова, що лежить за межами раціонального розуміння /узвичаєних його норм/, безпредметна мова. Експерименти над мовою проводили усі футуристи, але концепція зарозумілої мови Хлєбнікова була найбільш аргументованою і глибокою, “…слово, – писав він, – звукова лялька, словник – зібрання іграшок.

Але мова природно розвивалася з небагатьох одиниць абетки; приголосні та голосні звуки були струнами цієї гри в звукові ляльки. А якщо брати сполучення цих звуків у довільному порядку, наприклад: бобзоби або дыр бул щ (ы) л, або Манч! Манч! (або) чи брео зо! – то такі слова не належать до жодної мови, але водночас щось говорять, щось невловиме, але існуюче /…/ …ці довільні сполучення (звуків), гра голосу поза словами, отримали назву зарозумілої мови. Зарозуміла мова – означає те, що лежить за межами розуміння. /…/ Те, що в закляттях, замовленнях зарозуміла мова підпорядковує і витісняє зрозумілу, доводить, що у неї особлива влада над свідомістю, особливі права поряд із зрозумілою. Але є шлях зробити зарозумілу мову зрозумілою.

Якщо взяти одне слово, скажімо, “чашка”, то ми не знаємо, яке значення має для цілого слова кожен окремо взятий звук. Але якщо зібрати усі слова з першим звуком Ч (чаша, череп, чан і т. д.), то усі інші звуки одне одного взаємознищують, і те загальне значення, яке є у цих слів, і буде значенням Ч. Порівнюючи ці слова на Ч, ми бачимо, що всі вони означають “одне тіло в оболонці іншого”; Ч – означає “оболонка”. І, таким чином, зарозуміла мова перестає бути зарозумілою. Вона перетворюється в гру за усвідомленою нами абеткою – новим мистецтвом, на порозі якого ми стоїмо.

Зарозуміла мова виходить з двох передумов: ‘.. 1) Перший приголосний простого слова керує усім словом – наказує іншим.

Слова, ідо починаються однаковим приголосним, об’єднуються одним і тим же поняттям і немовби летять з різних боків в одну і ту ж цятку свідомості.

Якщо взяти слова “чаша” і “чоботи”, то обома словами керує, наказує звук Ч. Якщо зібрати слова на Ч:чулок, чоботи, черевики, чувяк, чуни, чуп(а)ки, чохол і чаша, чара, чан, челнок, череп, чахотка, чучело, – то бачимо, що усі ці слова зустрічаються у цятці такого образа. Буде це чулок або чаша, в обох випадках обсяг одного тіла (ноги або води) заповнює пустоту іншого тіла, яке служить для нього поверхнею. Звідси чара як чарівна паличка, що сковує солю зачарованого – воду у відношені чари, зиіси чаять, тобто бути нашою для вод майбуття.

Якщо виявиться, що Ч у всіх мовах маєодне і те ж значення, то вирішується питання про світову мову: усі види взуття будуть називатися на Че ноги, усі види чашок – Че соди, ясно і просто. Принаймні “хата” означає хата не лише поросійськи, але й поєгипетськи; “хижина, халупа, хутор, храм, хранилище “, – ми бачимо, що значення (X) – “смуга перешкоди між точкою й іншою точкою, що рухається до неї”. Значення В в обертанні однієї точки наколо іншої, нерухомої. Звідси – вир, вол, ворот, вьюга, вихрь і багато інших сліз. М – “поділ однієї величини на бйзконєчно малі частки”. /…/ Таким чином, зарозуміла мова є майбутньою світовою мовою в зародку. Тільки вона може об’єднати людей. Зрозумілі мови вже роз’єднують”.

Ось характерний зразок практичного використання зарозумілої мови у самого Хлєбнікова (монолог Зангезі з однойменної “надповісті”, площина XІX): “К Зангези подводят коня. Он садится.

Зангези Ивєрни виверни, Умний игрень! Кучери тучери, Мучери ночери, Точери тучери, вечери очери. Четками чуткими Пали зари, Ивєрни, виверни, Умний игрень! і т. д.

Спектр творчих зацікавлень Хлєбнікова надзвичайно широкий. За оцінкою С. Бавіна, “усю творчість Хлєбнікова можна розцінювати як велетенський фрагмент словесного вираження природнокосмічного і земного буття. Історія Русі у співвіднесеності з історією Польщі (поема “Марина Мнішек”), з історією Азії (поема “ХаджіТархан”), з сучасністю (поема “Сільська дружба”); міфологія індуїстська (вірш “Мене приносять на слонових…”) і слов’янська (вірші “Перуну”; “Ніч в Галіції”); те ж розмаїття – в повістях: азіатські мотиви – в “Мисливці Усагалі”, російські – в “Миколаї”, південнослов’янські (“чорногорські”) – в “Загартованому серці”… В багатьох із названих творів помітно виділяється і елемент автобіографізму, що легко поєднується з надзвичайно широкими історичними узагальненнями”. Серед творів Хлєбнікова – численні “епоси” – слов’янський фольклорний епос (“Лісова діва”, “Віла і Лісовик”, “Шаман і Вєнера”, драмаказка “Сніжимочка” та інші), азіатський (“Труба Гульмули”, “Ази і узи”, “Тиран без Те”), фантастична лірикофілософська повість “Ка” – про людський дух, що поєднує часи, народи, міфологічні й історичні уявлення про душу, творчість, кохання. Це, нарешті, стаття “Ряв про залізниці”, в якій Хлєбніков розмірковує про розвиток цивілізації у зв’язку з розвитком транспорту в країнах Європи, Америки, Росії.

В 1921 році романтик-фантазер Хлєбніков приєднався до частин Червоної Армії, які здійснювали похід до Персії з метою надати допомогу іранським революціонерам. У тому ж 1921 р. Хлєбніков сказав: “Люди мого завдання часто вмирають, коли їм виповнюється тридцять сім років”. Наступного року він помер у віці 37 років.






Що таке право навіщо воно в суспільстві.
Футуризм і Велимир Хлєбніков