Філософське осмислення долі людини й народу в «Повісті полум’яних літ»

Герої «Повісті полум’яних літ» Олександра Довженка своє призначення на землі бачать у служінні людям – у навчанні дітей, вихованні нащадків на прикладах героїчного минулого свого народу. Розповідаючи про долю Івана Орлюка та Уляни Рясної, автор показує дивовижну красу людських почуттів – любові, вірності, мужності.

Змальовуючи Івана, колгоспника з Наддніпрянщини, який пройшов усю війну простим солдатом, Довженко підкреслює, що саме такі люди здобули перемогу, що саме їм притаманні найкращі людські якості. На війні Орлюк не ховався

за чиїсь спини, не зраджував. Але за самосуд над двома бійцями- зрадннками хлопець потрапив до штрафної роти.

Викликаючи на себе вогонь батарей, він не думав про власне життя, яке безмежно любив. Тоді для нього найважливішим було визволити рідну землю від фашистів. Двічі поранений, лежачи на операційному столі, він марив. Йому здавалося, що він бачить матір, свою кохану Уляну, що вони схилилися до нього всі, добрі, люблячі. Тільки він не може підвестись.

Саме годі рідне Іванове село захопили фашисти. Одні, зраджуючи Батьківщину, переходили до німців, інші до останнього стояли за право на незалежне житія. Для Уляни Рясної,

дочки директора школи, вибору не було.

Німецький полон здавався їй чимось неможливим. Коли її привели в комендатуру на допит, вона, схопивши маузер, що лежав на столі, застрелила двох офіцерів гестапо й двох солдатів. Уляна вирішила присвятити своє життя Батьківщині і тому, не вагаючись, їде на фронт. Там допомагає виносити поранених з поля бою.

На прикладі життя своїх героїв Олександр Довженко показує невичерпні можливості людини. Так, під час бою Іван Орлюк дістав тяжке поранення, і через декілька днів йому відрізали руку. Операція не принесла полегшення, бо гангрену зупинити не вдалося. «Невже життя закінчилось?!» Ні, він повинен жити, він мусить все витримати. Де й взялася та сила, що підвела його і довела до дверей операційної. Людина, яку вважали мертвою, сама дійшла до лікаря, вимагаючи перев’язки. «Перев’язку! Жити хочу!» Від цих слів здригнулися всі, хто був біля хірурга. Лікар почав працювати з надзвичайним натхненням. Своїм непереборним бажанням жити Орлюк «виграв генеральну битву без будь-яких засобів для перемоги».

Але життя знову і знову випробовувало Івана. Вийшовши на рідній станції, він опинився на «сплюндрованій землі». Сльози болю і жалю за своїх рідних, за свою оселю, за самого себе наверталися на очі.

Де ж той спокій, де те щастя, де та любов? Ці питання бентежили його. Та мабуть, людина повинна вміти навчитися долати життєві перешкоди, які посилає доля, щоб стати мудрішою, добрішою і душевно багатшою. Після всіх життєвих потрясінь щастя усміхнулось Іванові. Він зустрівся з коханою Улею.

Читаючи в «Повісті полум’яних літ» розповідь про мужність, незламність, героїзм Уляни та Івана, ми розуміємо, що письменник відобразив

незламний дух усього українського народу. Кіноповість захоплює читача своєю емоційністю, відвертістю, вірою в щасливе майбутнє України.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.00 out of 5)
Loading...



Вибір шляху переказ про довженка.
Філософське осмислення долі людини й народу в «Повісті полум’яних літ»