Фігурні (курйозні) вірші

Барокова поезія другої половини XVІІ століття стимулювалася засвоєнням теоретико-літературних знань і розвивалася у найтіснішому контакті з викладанням поезії в школі. На той час писання поезії не було таїнством. Для епохи бароко створення віршів є обов’язком. У школах викладалася теорія поезії – поетика. Велика увага приділялася концептуальній насиченості, парадоксальності вірша. Характерною ознакою барокової поезії, на думку дослідників, є надзвичайно гіпертрофований. розвиток словесно-декоративного орнаменту: в художньому творі

на перше місце висувається форма, змістові надається другорядне значення. Мета мистецтва за часів “бароко” – вразити, зацікавити читача несподіваними стилістичними ефектами. Загалом, у поезії цієї доби виразно виявлена тенденція циклізувати поезії, об’єднувати їх у групи на підставі жанрово-тематичної спорідненості, певної художньої форми тощо.

Поезія XVІІ століття не менш багата експериментами, ніж сучасна авангардна лірика. Яскравим представником курйозного барокового вірша є Іван Величковський – автор двох збірок із цікавими назвами “Зегар з полузегарком” (“Годинник і півгодинний”) та

“Млеко”. В основу першої збірки покладено філософську концепцію минущості часу. Збірка складається з кількох частин. “Зегар цілий” містить двадцять чотири вірші, які визначають зміст кожної години доби, двовірші співають славу Богородиці, а рефреном звучить “Радуйся!” Друга частина доповнює першу, години розбиваються на денні й нічні. Третя частина – “Минути”, тобто хвилини, побудована за принципом анафоричної рими.

Збірка “Млеко” є своєрідним зразком хрестоматії експериментального вірша, становить ніби добірку прикладів різних видів курйозного й фігурного віршування. Збірка складається з передмови й кількох розділів. І. Величковський подає різні зразки фігурного вірша, наприклад, “ехо” (луна), принцип якого полягає в тому, що два останні склади, повторюючись, відлунюють у наступному рядку; “рак літеральний” – паліндром, у якому літери читаються зліва направо і справа наліво; “рак словний” – ритміка зберігається, слова читаються зліва направо й навпаки; “піраміди”, “лабіринти”, інші графічні фігури; акровірш тощо. Естетичний смисл цих словесних “іграшок”, як назвав свої фігурні вірші Іван Величковський, полягав у тому, щоб стимулювати інтелектуальний потенціал читача, який допомагав би осягнути невідоме й незрозуміле та давав би естетичну насолоду від “розгадування загадок”.

Фігурні вірші стоять на межі різних видів мистецтва. Це своєрідний химерний синтез зорового й слухового образів, перетин словесного й графічного вираження смислу. Таке кооперування різних мистецьких форм є характерною тенденцією для барокової естетики. Автор фігурних віршів повинен мати неабиякий талант володіння словом, бути в постійному художньому пошуку. Іван Величковський і є саме таким митцем слова, чия експериментальна творчість через стільки часу стала справжнім поштовхом для цілої плеяди оригінальних українських поетів-вісімдесятників, таких як І. Іов, М. Мірошниченко, М. Сарма-Соколовський, Н. Гончар, В. Женчен-ко, А. Мойсієнко.






Твір-роздум що я ціную в житті найбільше.
Фігурні (курйозні) вірші