Елементи язичницьких вірувань у весільних дійствах (за народною драмою “Весілля”)

У весільній обрядовості збереглося чимало прадавніх язичницьких елементів, які з часом вже втратили свій первісний смисл, але народ їх дотримується за традицією, “бо так треба”. Вважалося, що шлюб буде щасливим тільки в тому випадку, коли молоді та їхня численна рідня виконають певні ритуали з походами, танцями, піснями, діями, примовками тощо. Прийоми цієї весільної магії збереглися в Україні аж до XX століття.

Вважають, що саме слово “весілля” походить від назви сонячного свята, яке відзначалося у кожну фазу сонцестояння –

осінню і весняну. Тільки з впровадженням християнства почали надавати перевагу осінній порі, бо, по-перше, у цей час закінчувалися усі польові роботи, а, по-друге, весняне сонцестояння збігається з великим постом, під час якого заборонялося укладати шлюби.

Про те, що весілля присвячувалося сонячним богам, свідчать атрибути і символи, які були присутні у весільному ритуалі українців: коровай, весільні свічки, віночки, гільце тощо. Жертвами богам – покровителям шлюбу були обряди різання короваю, обрізання волосся молодої, а давні весільні пісні – своєрідні молитви, звернені до цих богів.

І досі в Україні велике значення

надається саме народній весільній обрядовості, а церковне вінчання стало обов’язковим лише з XІX ст., розпис у загсі – з XX століття.

Весільні обряди поділяються на три етапи: передвесільний, саме весілля, післявесільний. Перед весіллям, як правило, відбувається сватання, оглядини і заручини. Цікаво, що в Україні заручинам надавалося велике значення. Молоді обмінюються перснями, і з цього часу молодий має право ночувати в домі молодої. З часу заручин ніби встановлюється юридична законність подальшої підготовки до весілля. За звичаєвим правом той, хто після заручин відмовлявся від шлюбу, мусив відшкодувати другій стороні матеріальні витрати і сплатити штраф за “образу”.

Давнім є звичай випікання короваю, що, як вважають, мало ритуальне значення: коровай сприймався як жертовна страва, яка замінила ритуальну тварину (наприклад, корову – “коровай багатий, коровай рогатий”).

Саме весілля триває два дні: молодий збирає весільний поїзд, хлопці з вулиці молодої лаштують “перейму” і вимагають викупу, вхід весільного поїзду супроводжувався іграми, що символізували взяття фортеці із кінцевими мирними переговорами. Коли ж весільний поїзд повертався назад вже з молодою, то його переводили через ритуальний вогонь або переливали водою. Ці звичаї – данина найдавнішій магії, що символізує очищення водою і вогнем.

Весілля тривало кілька днів: у понеділок відбувалися веселощі з перевдяганням, а також ритуал очищення водою, у вівторок-гуляння під назвою “циганщина”, коли перевдягалися у циган, крали курей. Церква намагалася заборонити деякі з цих обрядів, що мали на собі відбиток давніх вірувань, зокрема ведення молодих до річки, де вони, так би мовити, очищалися. Але і зараз ці традиції живі і дуже популярні.






Твір роздум про людські крила.
Елементи язичницьких вірувань у весільних дійствах (за народною драмою “Весілля”)