Думки з приводу есе С’юзен Зонтаг “Проти інтерпретації”

Літературознавчі статті, підручники з літератури для вищих навчальних закладів, посібники для словесників запевняють, що вивчення художніх творів, зокрема в школі, у своїй основі має інтерпретацію. І це сприймається усіма без жодних заперечень як аксіома. Якщо і виникають дискусії, то тільки лише з приводу того, як краще інтерпретувати той чи інший художній текст. Важко навіть уявити, що може з’явитися думка про недоцільність інтерпретації, що інтерпретація не тільки заважає зрозуміти текст, а й нищить його. Більше того:

“Зараз такий

час, коли проект інтерпретаціїє переважно реакційним, задушливим. Як вихлопні гази й фабричні дими, які забруднюють міську атмосферу, так і виверження різних інтерпретацій мистецтва сьогодні отруюють нашу чуттєвість. У культурі, класичною вже дилемою якої є гіпертрофія інтелекту за рахунок енергії та чуттєвості, інтерпретація стає помстою мистецтву з боку інтелекту. Навіть більше. Це помста інтелекту світові, інтерпретувати – це збіднювати, виснажувати світ, для того щоб утвердити примарний світ “значень”. Це перетворити світ як такий у цей світ”. *

Ця цитата в когось із фахівців викличе здивування, у когось

– обурення, мовляв, це невігластво, нісенітниця, але наведені сентенції є продуктом альтернативного мислення,” яке треба враховувати, якщо ми прагнемо відшукати істину. До речі, наведені думки належать відомій американській письменниці, літературознавцю, сценаристу і режисеру С’юзен Зонтаг. її книжки перекладено 32 мовами, п’єси її ставилися у багатьох театрах світу, до того ж з успіхом. С’юзен Зонтаг була удостоєна кількома нагородами, серед яких – Премія принца Астурії, Премія Єрусалиму, Національна премія товариства критиків, французький Орден мистецтв і літератури та ін. “Розквіт її таланту припадає на 60ті роки XX століття.

Саме в цей час і був опублікований літературознавчий роздум “Проти інтерпретації” (1964). Ця публікація була в центрі тогочасних літературних дискусій, але заперечити думки С’юзен Зонтаг настільки аргументовано, щоби дискусії припинилися, нікому не вдавалося, тому й досі ця публікація ьикликає неабиякий інтерес.

Але повернемося до думок американської письменниці:

“інтерпретація – це радикальний засіб зберегти шляхом перекроювання старий текст, який є надто цінним, аби від нього відмовитися. Інтерпретатор, фактично не знищуючи й не переписуючи тексту, змінює його. Але він не може в цьому зізнатися. Він твердить, що всього лиш робить його зрозумілим, розкриваючи його справжній смисл”.

Давайте проаналізуємо ці висловлювання разом. Справді, інтерпретатор, як правило, актуалізує зміст художнього твору. Ну, хоча б візьмемо славнозвісну трагедію “Гамлет” Шекспіра. Уже кілька століть інтерпретується зміст цього твору. І повірте, що будуть інтерпретувати і в далекому майбутньому. Отже, так чи інакше вносяться певні “зміни”, про які говорить С’юзен Зонтаг.

До того ж кожний інтерпретатор запевняє, що саме він максимально правильно розтлумачує “зашифрований” у цьому творі смисл. При тому ніхто не запитує: а чи приховував взагалі щось Шекспір від глядачів? До речі, такий знавець літератури, як Лев Толстой, навіть не вважав цей твір вартим серйозного аналізу. То про який вже прихований шекспірівський смисл міг би говорити російський класик?

Американська дослідниця назодить чимало прикладів роботи інтерпретаторів з творами письменників минулого століття. І це особливо має бути цікавим для словесників, які викладають зарубіжну літературу, адже згадувані С’юзен Зонтаг письменницькі імена можна знайти в шкільних програмах.

“Творчість Кафки, наприклад, масово гвалтували щонайменше три армії інтерпретаторів. Ті, котрі прочитують Кафку як соціальну алегорію, бачать дослідження відчаїв і безумства сучасної бюрократії і крайнє вираження цього безумства в тоталітарній державі. Ті, котрі прочитують Кафку як психоаналітичну алегорію, бачать відчайдушні вияви страху Кафки перед батьком, його кастраційні хвилювання, його відчуття власної імпотенції, його заполоненість власними снами. Ті, котрі прочитують Кафку як релігійну алегорію, пояснюють, що К. в “Замку” намагається знайти доступ у рай, що Йозефа К. в “Процесі” судить невмолимий і таємничий суд Божий. Ще одна творчість, яка, мов п’явок,

Притягає інтерпретаторів – це творчість Семюєля Беккетта. Беккеттові вишукані драми ізольованої свідомості – зведеної до основ, відрізаної, часто представленої фізично недвижною – прочитують як твердження про відчуженість сучасної людини від смислу чи від Бога або як алегорію психопатології. Пруст, Джойс, Фолкнер, Рільке, Лоуренс, Жід… можна продовжувати, називаючи одного автора за другим; нескінченним є список тих, яких оточила товста шкаралупа інтерпретацій””.






Твір на тему держава це ми.
Думки з приводу есе С’юзен Зонтаг “Проти інтерпретації”