“Дума про трьох братів неазовських”: проблема вибору (Ліни Костенко)

Проблема вибору, відповідальності за нього і його наслідки – одна з наскрізних у творчості Ліни Костенко. Оригінального художнього втілення вона зазнала у драматичній поемі “Дума про трьох братів неазовських”. Сама назва твору відразу відсилає до відомого фольклорного джерела – “Думи про трьох братів азовських” і визначає художню розповідь як доведення “від супротивного”. Вже в авторському підзаголовку наголошено на тому, що старовинний лейтмотив зрадженого брата “звучить то тихше, то голосніше, залежно од вітрів історії”. От і маємо передумови для вибору, бо чим більш нещадні та шалені “вітри історії”, тим складніше, їм наперекір, зважитися на відчайдушний, але потрібний крок. Один із трьох козаків, приречених до страти, – Сахно Черняк – зробив свій вибір і ступив той крок, після якого нема вороття. Власне, тим його вчинок і вражаючий, що здійснений без жодного примусу і навіть не викликаний якимись непереборними зовнішніми обставинами. Томиленко і Павлюк їдуть на страту, “бо мусять”: “Бо нас везуть. Нас видали свої”. Юний Сахно

– не козацький ватаг і не призвідця непокори. Ні, він не зрадник чи відступник. Але його хата цілком могла би бути “скраю”. Проте лицарська честь не дозволила б йому залишитися осторонь. От і їде Черняк на тому стратенницькому возі, який долає не тільки простір, а й час, розминаючись із “деревами, людьми, обріями, зірками”. Розминається із минулою славою і минулою ганьбою, яка обпікає його, бо “і Наливайка ж видали свої”. І на будь-які спроби старших побратимів прогнати, а то й просто зіштовхнути його із того фатального смертницького воза (бо ж молодий, бо ж буде начебто безглуздою його добровільна загибель – і, може, навіть у думі не згадають), Сахно Черняк відповідає: Я їду з вами не по честь і славу. Я їду з вами, бо мені так легше. … Не через вас я їду, а для себе… І відразу – аж дві паралелі до “за” і “проти” такого вчинку. Стоять собі два дядьки – і проводжають очима засуджених. І озвучують різними голосами оті “за” і “проти”: Яким же треба бути чоловіком, Щоб так на страту за своїх піти! – Та чи не тю? Мабуть, він просто дурень. Щоб так за когось голову покласти?! І жінку гарну, – що ж йому іще? А інша паралель – зрадливі “азовські брати” із думи та вічний Дон Кі-хот, що цього разу застряг списом в українському вітряку. Блискуча авторська знахідка і сумна іронія… Але ж у тому й справа, що “азовські” з не “азовськими” їдуть у різних напрямках: перші – від смерті, другі – у смерть. У ту мученицьку, козацьку, на яку від ворога “заробили”. І через те Павлюкові з Томиленком розходиться якраз покинути “молодшого брата”, на противагу двом пісенним ге-192 роям, яким би годилося “не покидати”. У “середульшому братові” можна вбачати початок кінця лицарської гідності. “Старший” – то вже сам кінець: ні жалю до зрадженої рідної людини, ні відваги, ні честі; покинув на поталу переслідувачам і чимдуж помчав геть. А що ж “середульший”? Утікати – але братчикові “доріжку примічати”, “милосердіє маючи”; додому щасливо дістатися, а потім – батькам покаятися у гріхові. На такого міг би скидатися і Черняк, якби тієї кривавої ночі, коли ватажків видали ворогам на певну смерть, він виявився слабодухом і хоч би просто відійшов у тінь. Але Сахно Черняк – із іншої породи, бо вже розуміє те, що для нього обернулось би прокляттям: Як не поїду, буду їхать вічно. Нічим не відпокутуюсь, нічим! Що ж нащадки, діти двадцятого століття? Наслухають, дивуються і силкуються науково класифікувати самогубний вибір козака. Закладають комп’ютерні програми для створення думи про молодого лицаря. У машині шкварчить і клацає, горять трансформатори, і здається, от-от піде дим із технічного мислителя. Якось воно наче раціонально і не “переварюється”. Бо тут – трохи інший інстинкт самозбереження, який відповідає не за “шкуру”, а за дещо значно суттєвіше і довговічніше – за гордий високий дух, за те, що є найкращого в Людині.






Твір роздум вибір шляху.
“Дума про трьох братів неазовських”: проблема вибору (Ліни Костенко)