Дума й плач народні

Потаємні почуття, споконвічні прагнення, народні цінності пробуджувались в українських селян із приходом до їхньої хати старця-сліпця кобзаря, що протяжним, журливим, але до болю близьким і знайомим мотивом народної думи наповнював повітря теплих надвечір’їв трудового дня запахами рідної землі, подвигів її звитяжців, тяжкої долі, солодкої муки, гіркої науки. І ось, навколо кобзаря вже зібралася чимала сільська ватага, об’єднавшись у єдину духовну спільність завороженого, уважного слухача. Дорослі, діти, мудрі старці – всі відчували

невимовну близькість довгих речитативів співців народного горя, і тому під час їх гри були немов зачаровані.

Думи – оригінальний український жанр, і це не дивно, бо в якого ще народу настільки лірична й трагічна доля, як у нашого. Усе життя в супроводі пісні, усі радощі й турботи виливалися у співі, тому й історія, і справи народні знайшли своє вираження в такому музичному ліро-епічному жанрі як дума. Полюбилася в народі, зокрема, “Дума про Марусю Богуславку”, бо й до наших часів ще виконують її сільські старожили. Із покоління в покоління передається цей узагальнений образ дівчини-бранки, що пройшла шляхом гріху й

каяття.

Християнські цінності козацтва та й простого люду, безумовно, вплинули на ідейність цієї думи. Розглядається проблема віри: Маруся побусурменилась, але на знак свого щирого покаяння вона зважується на дуже сміливий вчинок для жінки султана – випустити козаків-невольників. Причому, подальша доля Марусі не цікавить невідомих авторів фольклорного твору. На першому плані – вчинок, що дає шанс Марусі душею злитися з народом, вибачитись перед Богом і людьми за негідний для будь-якої людини вчинок – зрада вірі заради власної вигоди. Символічною є та обставина, що події відбуваються перед Великоднем, Воскресінням Христовим.

Ой, козаки, Ви, біднії невольники! Кажу я вам, добре дбайте, В городи християнські утікайте, Тільки, прошу я вас, одного города Богуслава не минайте, Моєму батьку й матері знати давайте: Та нехай мій батько добре дбає, Грунтів, великих маєтків нехай не збуває, Великих скарбів не збирає, Та нехай мене, дівки-бранки, Марусі, попівни Богуславки, З неволі не викупає, Бо вже я потурчилась, побусурменилась…

Як Христос воскрес із мертвих, так і Маруся оживає для свого народу та самої себе, бо йде за своїм духовним покликанням, приносить себе в жертву. Народ приймає це покаяння від дівчини та уславлює її у віках. У народних думах найповніше виявляються соціальна мораль, настрої суспільства та його духовні пріоритети.






Есе на тему журавлі яких шукає людина все життя.
Дума й плач народні