Дуб (твір-опис)

На просторій, світлій галявині виріс могутній дуб із кремезним стовбуром і міцними розгалуженими гілками, які підгримують густу крону. Це найгарніший дуб в усій діброві, саме про такі дерева складали в народі пісні, а поети писали вірші. Дуб – дивовижне дерево. Адже виріс він із малесенького, але щасливого жолудя (далеко не всі жолуді проростають), якого загубила чи сойка, чи білочка і не знайшов дикий кабан. Кількома гілочками піднімався він під небо, такими тонесенькими, що дивовижно, як вони тримаються, а найменша гілочка накрилась величезним

дубовим листком.

Дуб – сонцелюбне дерево, його плоске широке листя дає можливість світлу пройти крізь нього до самої землі, де росте безліч більш дрібних рослин, а коріння дружить із грибами, і тому в дібровах так багато боровиків, лисичок, груздів.

Якщо нападе на дерево гусінь, інші дерева можуть загинути – лише не дуб. Він виживе – того ж літа на ньому з’являться листочки. Дуб не загине навіть тоді, коли його зрубають лісоруби.

Залишиться тільки пеньок!

Пройде час – і від пенька потягнуться до сонця листочки: це прокинуться “сплячі” бруньки, які десятиліттями, а то й віками чекали

свого часу. Одна, найсильніша, гілка стане в майбутньому новим стовбуром.

У багатьох народів світу дуб шанується як символ могутності, мудрості і довголіття.

Огорожа навколо дуба; зроблена дбайливою людською рукою, – то символ єднання природи з людиною. Цей дуб прожив кілька століть – хай живе й далі і дарує людям радість.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3,00 out of 5)

Дуб (твір-опис)