Доба «Руїни» на українській землі в романі «На брата брат»

Про події жорстокої боротьби за владу, міжусобні війни після смерті гетьмана Богдана Хмельницького розповідає Юрій Мушкетик у своєму романі, що мас промовисту назву «На брата брат». Перед читачем твору – перші роки після приєднання України до Московії, доба короткого, але насиченого драматичними подіями гетьманування Івана Виговського. Це були часи свавільного натиску Москви на Україну.

Держава Хмельницького ще існувала, але на неї вже чатувала смертельна небезпека. Грубо порушуючи статті Переяславського договору, Москва намагалася

розсадити у великих українських містах своїх воєвод з військовими залогами, перебрати до власних чіпких рук фінансові справи країни.

Іван Виговський добре зрозумів, що для врятування державності України треба відірвати її від Москви. Але його суперник у боротьбі за булаву Мартин Пушкар, полтавський полковник, піднімає повстання проти гетьмана.

Уся складність і суперечливість цих подій другої половини XVII століття втілена, зокрема, в долі двох рідних братів – Матвія і Супруна. Це дві різні особистості. Супрун у всякому ділі (крім нудної буденної праці) – незмінний заводіяка і душа, гарячий рубайло в бою, який

потім умів, як ніхто, процвиндрювати здобуте, байдужий до матеріальних вигод, але ревний шукач тієї, на його погляд, істинної справедливості, щоб усе «поділити порівну».

Матвій – справжній хлібороб, «домашній, як гарний кіт» (дарма, що з честю воював за часів Хмельницького). І хоч поволі поширює свою займанщину, користуючись прихильністю гетьмана Івана Виговського, в якого працює писарчуком, проте в основі Залишається порядною людиною. Спочатку Матвія сприймаєш як звичайну посередність. Але то тільки перше враження. Бо в своїй любові до брата (а любов та була без іскри взаємності з боку «дорослого» Супруна) Матвій виявляє справжнє благородство і неабияке багатство серця.

Він – за Виговського і його політику, бо його душа не може змиритися з розбратом, який почався в побогдановій Україні. Його філософія – це філософія трудівника і господаря, який творить життєві блага, а коли треба, готовий захищати Україну: «І міркувалося йому, що самими тільки походами, гультіпацтвом та шаблюванням жити не можна… а треба сіяти хліб, і класти зруби, і брати в оборону не лише лицарську Січ, а весь край…» Себе і таких, як він, трудівників і розбудовувачів рідної країни, Матвій небезпідставно вважав основою суспільства.

Супрун – активний прибічник Мартина Пушкаря. Кожна зустріч братів попервах – це тільки словесний двобій. Але мине якийсь час, і конфлікт між природними братніми почуттями і усвідомленням, що кожен з них належить до різних таборів, зрештою, стане прірвою.

Закінчується роман трагічно. Супрун гине безславною смертю в лавах карального московського війська, що сунуло на Україну. Матвій падає від рук убивець, що чатували на Івана Виговського – вже скинутого, зганьбленого і заміненого на привезеного із Запорожжя недоумкуватого Юрася Хмельницького.

Сюжет про загублену і зневажену братню любов має в романі Юрія Мушкетика символічне значення. Як багато голосів, сповнених ненависті одне до одного, чулося в нашій національній історії! І найчастіше – саме у вирішальні моменти становлення і будівництва її державності! Не дай Бог, щоб таке лихо повторилося на нашій рідній землі!






Твір роздум моя улюблена пора року.
Доба «Руїни» на українській землі в романі «На брата брат»