Дія повісті “Атала”

Дія повісті “Атала” розгортається в Північній Америці, серед диких індіанців і християнських місіонерів, на тлі незайманої природи, якій належить у творі активна роль. Молодий індіанець Шактас у сутичці з ворожим племенем був захоплений у полон, де його чекала неминуча смерть, але його рятує дівчина-християнка Атала. Вони втікають від погоні, пробираються крізь лісові нетрі, де їх підстерігають різні небезпеки, і під час цієї втечі молоді люди палко покохали одне одного. Однак на шляху до “земного щастя” перед ними постає непоборна

перешкода – обітниця, яку принесла мати Атали; за цією обітницею її донька мала стати “нареченою Христа”, тобто черницею. Патетично змальовує Шатобріан жорстоку боротьбу, що розігрується в душі нещасної дівчини, боротьбу між пристрастю й християнською вірою. Не в змозі витримати цю боротьбу, Атала заподіює собі смерть, а Шактас переживає тяжку душевну кризу.

Саме тут і виявляється пов’язаність повісті “Атала” з ідеями “Генія християнства”: змалювання душевної боротьби й самозреченості героїні в контексті трактату ставало показом тієї особливої духовної краси людини, що з’явилася на грунті

християнства. На таке сприйняття повісті розраховував автор, і був прикро вражений, довідавшись, що твір викликає іншу реакцію в читачів, протест проти безжальності “християнської ідеї”, що руйнує Щастя молодих людей і прирікає героїню на загибель.

У повісті “Атала” знайшло яскраве вираження те новее відчуття природи, яке Шатобріан виніс із мандрів первісною Америкою. Тут персонажі вперше у французькій літературі постали в органічному зв’язку з природою, яка виступає ніби третім активним героєм повісті. Причому, на відміну від його колишнього наставника Руссо, який знаходив у природі силу дружню й добродійну щодо людини, Шатобріан зображає її прекрасною і величавою, але водночас стихійною і грізною, такою, що своїми масштабами безмірно переважає людину і загрожує їй загибеллю. Таке її зображення було також розривом з пасторально-ідилічною традицією, яка домінувала у сприйнятті природи протягом двох попередніх століть і у французькій літературі виявилася особливо стійкою. Романтизм ніс з собою інше відчуття і переживання природи, романтики знаходять красу в природі стихійній і дикій, безмірній і бурхливій, сповненій динаміки й контрастів, її відчуття у них суб’єктивізується й набуває ліричної експресії. Не все це ще можна знайти в повісті “Атала”, але в цілому вона є важливим романтичним проривом у цьому напрямі.

Повість “Атала” має сюжетне обрамлення, за формою це розповідь старого Шактаса своєму прийомному синові Рене. Водночас вона звучить і сповіддю Шактаса про те, як він, переживши тяжку душевну драму, знайшов порятунок у християнській релігії. Дізнавшись про причину смерті коханої, він посилає прокляття небу, життя для нього втрачає сенс, світ перетворюється в пустелю. Та абат Обрі обертає його в християнство, яке виліковує душу, вносить в неї примирення з життям і світом. В обрамленні особливо виразно проступає, апологія християнської релігії, яка пов’язує повість з “Генієм християнства”.






Образ сивоока цитати.
Дія повісті “Атала”