Чим полонила Настя Лісовська “пана трьох частин світу”, або “Якби я був султан…”?

Спробуйте уявити себе могутнім володарем. Вам. підкоряються землі “від тихого Дунаю до Багдаду, від кам’яних могил фараонів до найдальших розташувань військ у пустелях”. Щодня до вас прибувають численні гурти невольників, наймогутніші владики падають до ніг, щоб урятуватися. Ви маєте сотні наложниць, прислужників-підхалимів, чию жалюгідність і нещирість доводиться бачити: день за днем. Чого б ви тоді бажали, чого прагнули? В оточуючому вас світі настільки багато шукачів вигоди, солодкої брехні, гіркого вина, що втрачається віра у справжнє,

у нештучні почуття, у щиру посмішку, довіру й любовне піклування. Але раптом, немов цвіт папороті в купальську ніч, з’являється Вона. Та, що не кидається в ноги й не прагне багатства, що говорить так, ніби ти й не султан, а просто товариш із села, сміливо й відкрито.

Звичний ритм думок бере тайм-аут, поступаючись місцем непідкупному зацікавленню й жевріючій надії.

Так сталося з молодим падишахом Сулейманом при першій розмові з дівчиною з далекої країни, однією зі сворх одалісок, майбутньою Роксоланою, султанкою Місафір. Як підмічає Остап Назарук, Настя одразу “доволі глибоко загнала йому в нутро солодку.,, але

затруєну стрілу першого враження симпатії й любові”. Який же рецепт отрути тієї стріли?

Найперше, беремо щирість у найбільшій із можливих концентрацій, непідкупну й всеосяжну, таку, навіть крапля якої відчутна. Додаємо сміливості й витримки, що дають нам смак вільної, природної та невимушеної поведінки. Але не забудьте сипнути жменьку ледь відчутного тремкого хвилювання. Так поводилася Настя Лісо-вська, потрапивши на аудієнцію до султана. Але цього недостатньо, адже кожна розмова – це як гойдалка: перевага нетривка і треба знову штовхати. Наступним інгредієнтом враження став розум, що в суміші з тонким тактом і проникливістю майже добили Падишаха.

Але на таких позиціях слабкі люди не тримаються, тому Сулейман ще бореться, хоч уже й не відчуває переваги. І тут вступає в бій стійкість віри й безкорисливість душі. “Я – християнка” – твердо каже Настя. Але при цьому поважає закони Корану й вірить у чистоту помислів молодого султана. В останній надії, що невольниця не така вже й особлива, той питає, чи хоче вона всіх його грошей та влади. Після відмови “був у найвищій мірі здивований і роззброєний” і відчуває, що програє майже без бою. Ну а родзинкою стало, на перший погляд, просте, але насправді таке інтуїтивно проникливе й щире питання: “Чому ти маєш зачервонілі очі?” У цих словах і розуміння, і докір з прихованим піклуванням – Сулейман викидає білу хустинку, розуміє, що невольником тепер стає він, а трофей – найдорожче – його душа.






Чи можна когось любити до безтями.
Чим полонила Настя Лісовська “пана трьох частин світу”, або “Якби я був султан…”?