Чи легко бути капітаном? (За романом Ж. Верна “П’ятнадцятирічний капітан”)

Герої книги “П’ятнадцятирічний капітан” стали мимовільними учасниками небезпечних пригод на морі та на суші. До самого кінця роману читач з напругою й інтересом стежить за їхньою долею, шукає разом з п’ятнадцятирічним капітаном вихід із ситуації і сподівається на порятунок героїв. Але автор готує їм нові випробовування. З усіх пригод Діка Сенда і його вірних і шляхетних друзів найяскравіше враження на мене справила перша з них – зустріч шхуни “Пілігрим” з китом і загибель екіпажа. Капітан Халл був досвідченим китобоєм

і завбачливим капітаном. Здавалося, він продумав усе в майбутньому полюванні на кита. Але океан суворий і незбагненний. А його мешканці не даються без бою до людських рук. Поранений кит, захищаючи своє дитинча, боровся за двох. “Страшний удар хвоста підкинув шлюпку, дивовижна сила : зметнула її в повітря. Розламавшись на три частини, вона упала у вир, ” піднятий китом”. Коли Дік Сенд дістався до місця бою, там не було вже нічого живого. На поверхні води плавали тільки уламки шлюпки.

“Яка зла доля послала цього кита назустріч “Пілігриму”?” – пише Жуль Верн. Але саме ця сумна подія стає початком пригод для уцілілих

пасажирів шхуни і її нового капітана. “На кораблі не залишилося більше ні капітана, що командує ним, ні матросів, що виконують накази капітана. Загублений серед безкрайнього простору Тихого океану, за сотні миль від найближчої землі, він має стати безпомічною іграшкою вітрів і течій”.

Чи зуміє молодший матрос, юнак п’ятнадцяти років, замінити капітана, боцмана, весь екіпаж?

Що може зробити людина, майже хлопчисько, проти непокірної стихії океану без знань, без досвіду? До самого кінця книги ми будемо разом з ним боротися, приймати рішення, шукати шлях до порятунку. І закриємо книгу з почуттям вдячності автору, з бажанням стати учасником незвичайних пригод і обов’язково вийти з них переможцем. Тому що Людина може багато чого перебороти. Саме таке відчуття залишають у нас книги Жуля Верна. Жуль Верн учив людей мріяти і вірити в силу людського розуму. Він зробив свій внесок у пізнання світу, у якому завжди залишається місце для нових відкриттів.

У книзі про п’ятнадцятирічного капітана Жуль Верн розповів про надзвичайні пригоди юного Дика Сенда і його друзів у відкритому морі і нетрях тропічної Африки. Герої книги пройшли неймовірно важкий і довгий шлях – від берегів Нової Зеландії до Каліфорнії. Вони переборювали на своєму шляху і океанські простори, і африканські джунглі, населені дикими племенами людожерів та лютими хижаками. Ці люди не були професійними моряками чи досвідченими мандрівниками. Місіс Уелдон та її п’ятирічній син потрапили в біду. їй ні на кого було розраховувати, крім Діка Сенда, п’ятнадцятирічного юнака, що служив молодшим матросом на кораблі її чоловіка. І Дік Сенд розумів це. Після загибелі екіпажа “Пілігрима” йому довелося стати капітаном шхуни і взяти на себе відповідальність за життя місіс Уелдон, її сина і п’ятьох негрів, врятованих командою “Пілігрима”.

Дік Сенд залишився капітаном своєї невеликої команди і після того, як шхуна розбилася об рифи, а її пасажири опинилися в нетрях тропічної Африки. Чимало іспитів випало на їхню долю. Але важче за всіх було п’ятнадцятирічному капітану, тому що від його дій, його рішень залежали доля і життя людей, що довірилися йому. І він виправдав їхні сподівання.

Дік Сенд “був уже майже чоловіком у ту пору, коли його однолітки ще залишалися дітьми”, – пише про нього Жуль Берн. Син невідомих батьків, що виріс у виховному будинку, хлопчик ще в дитинстві твердо вирішив “вибитися в люди” самотужки.

“Важка робота моряка вже підготувала його до життєвих битв”. Автор пише, що “у нього було обличчя людини не тільки сильної, але і відважної”. Відважна людина спочатку думає, а потім діє. “Відважним”, а не просто хоробрим майже завжди посміхається доля”, – слідом за Вергілієм повторює Жуль Берн. Діку Сенду довелося думати багато про що, коли він один вцілів з усього екіпажу шхуни і залишився за капітана. Адже він не встиг ще засвоїти всіх премудростей морської справи. Йому доводилося покладатися багато в чому на інтуїцію, природну кмітливість, спостережливість. Навіть через кілька років, коли Дік одержить диплом справжнього капітана, його будуть мучити докори сумління: “Якби на борту “Пілігрима” я знав усе те, що має знати справжній моряк, скількох нещасть вдалося б уникнути!” Але в тому і полягає заслуга юнака, що він, не маючи ні достатніх знань, ні досвіду, з честю впорався з покладеними на нього долею обов’язками капітана і вивів свою “команду” з усіх випробовувань з мінімальними втратами. Не було тільки старої служниці і вірного Дінго на святі в будинку Джеймса Уелдона, де зібралися уцілілі пасажири “Пілігрима” разом зі своїм капітаном.

Сам Дік Сенд і не підозрював, що “зробив щось таке, що називають блискучими подвигами”. Його рішучість, мужність, твердість зробили з нього справжнього героя. А ретельність і працьовитість допомогли отримати необхідні знання і диплом капітана, повагу людей. Але за характером Дік залишався простим і скромним юнаком. Адже він тільки починав важкий шлях справжнього капітана одного з кораблів Джеймса Уелдона.






Матір і батьківщину не вибирають.
Чи легко бути капітаном? (За романом Ж. Верна “П’ятнадцятирічний капітан”)