Червона кімната

Коли молодий Шевченко познайомився з К. Брюлловим, захват його був невимовний, адже Брюллов похвалив його малюнки. Приятель Шевченка І. Сопіенко згадує, що в житті не бачив він веселішої і щасливішої людини, ніж Тарас упродовж кількох днів.
– Невже Брюллов завжди такий добрий, такий ласкавий? – питав він кількаразово в Сошенка.
– Завжди,- відповідав той.
– А ця червона кімната його улюблена?
– Улюблена.
– Все червоне! Кімната червона, диван червоний, завіси край вікна червоні, халат червоний і малюнок червоний! Все червоне! Чи побачу я ще колись його так близько?!
І Тарас заплакав. Ця червона кімната лишилася поетові пам’ятна до кінця днів його. Багато чого він забув, але останніми його словами були “червона кімната” і “Карл Петрович”.






Любов перемагає все твір.
Червона кімната