Антоненко-Давидович Борис Дмитрович

Борис Дмитрович Антоненко-Давидович народився 5 серпня 1899 р. в передмісті м. Ромни – Засуллі в сім’ї машиніста-залізничника. Прізвище Антоненко-Давидович було одночасно псевдо­німом письменника і прізвищем його предків – реєстрових козаків Антоненків.

Спочатку він навчався в Охтирській гімназії, яку закінчив у 1917 p., потім вступив на природничий факультет Харківського університету, але згодом перевівся на історико-філологічний факультет Київсько­го університету. Закінчити навчання не зміг через матеріальні нестатки, тому займався

самоосвітою.

У 1923 р. надрукував перше оповідання “Останні два” в київському журналі “Нова громада”. Незабаром вступив до письменницької організації “Ланка” (згодом “МАРС”).

Одним з найвідоміших творів Б. Антоненка-Давидовича є повість “Смерть”, що вирізняється своїм тонким психологізмом і гостротою поставлених у ній проблем. Критика розгромила твір, оскільки він не відповідав офіційній точці зору на зображені явища. Так само була сприйнята книга нарисів “Землею українською”. Письменника було звинувачено у націоналізмі. Знесилений морально й матеріально, він виїздить до Алмати,

влаштовується на роботу в державному видав­ництві.

2 січня 1935 р. письменника заарештовано і під конвоєм відправ­лено у Київ для допитів та очних ставок з Є. Плужником. Звинувачували Антоненка-Давидовича в тероризмі. Його засудили до десяти років концтаборів ГУЛАГу. Лише в 1956 р. письменник був реабілітований. Навіть по стількох роках нелюдських страждань він не зло­мився, не озлобився.

У 1957 p. Борис Антоненко-Давидович повертається до Києва, окрилений політичною і культурною “відлигою”, мандрує Україною. З таборів він привіз деякі нотатки і чернетку роману “За ширмою”. Однак у роки застою письменника знову починають цькувати, за над­руковані твори не виплачують гонорарів.

Помер Б. Антоненко-Давидович 9 травня 1984 р.






Твір на тему що я ціную в житті найбільше.
Антоненко-Давидович Борис Дмитрович