Аналіз “Сом”

Уперше цю усмішку було надруковано в 1953 р. в журналі “Дніпро” з підзаго­ловком “З мисливських усмішок”.

Починається твір із запрошення побувати “на річці на Осколі”, ніби спону­каючи читача до довірливої розмови. Оповідач перейнятий щирим захватом від краси довколишнього світу – своєрідної ідилії гармонійного поєднання людини й природи. Мова живописного пейзажного опису чарівних місць лагідна, ніжна. Такий ліризм посилюється змалюванням появи на річковому плесі сім’ї чирят: матері й “манісіньких чиряточок”,

а далі – “качка-крижень з криженятами”, легесенькі “болотяні курочки”. Усе тут рухається, міниться барвами, звуками, з-по­між яких пробиваються дівочі “різні чудові пісні”. Створюється враження від великого живого рухливого організму, яким є природа, і в якому все взаємопо­в’язане, а людина – її невід’ємна частка.

Вів лагідних описів оповідач плавно переходить до перестороги небезпеки (вустами діда Панька) – наприклад, про “велику ковбаню”, у яку може і “дзвіниця пірнути”.

Далі дід розповідає якусь неймовірну історію, яка відбулася “ще за панів” з ве­личезним

сомом, який проковтнув і гусака, і собаку панського, і навіть “парового катера”. Ця історія змінюється наступною, знову про сома, її розповідає вже “дуже заядлий і дуже справедливий рибалка”, й акценти тут інакші – про те, який сом сильний і могутній. Нарешті, картина остання, завершальна, – у цій історії образ сома цілком реалістичний, приземлений – на перший погляд, вона нагадує своєрідну інструкцію з риболовлі сомів. Мабуть, нею можна було б і ско­ристатися, якби не наявний тут відвертий гумор, насмішка з довірливого читача, знову гіперболізація образів і прикметні фантастичні деталі (наприклад, у череві сома може виявитися копчена ковбаса, варений рак і пара “цілісіньких шпротів”).

Як бачимо, у цій усмішці акварельний український краєвид змінюється май­стерним діалогом, влучні деталі супроводжують репліки, описи комічних і фан­тастичних ситуацій. І скрізь є “всюдисущий автор” – усміхнений, іронічний, проникливий. Він кидає одну-дві деталі й мовби спостерігає реакцію читача. Є його щирий захват красою рідної природи, неприхована залюбленість у неї, відчуття казки з дитинства, святковості. Так в Остапа Вишні гумористичний жанр усмішки справді більше нагадує “ліричну поезію в прозі”.

Такі риси індивідуального почерку письменника з роками дедалі більше про яштлися. Свій, безперечно, тяжкий душевний стан після заслання Остап Вишня вміло приховував, ніколи не втрачаючи почуття гумору. Він надзвичайно любив жиніг щоб марнувати його в плачах і печалі, любив людей” а без цього взагалі кайма жудожня творчість. А її письменник також дуже цінував,


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Аналіз “Сом”