Аналіз роману Звичайна історія Гончарова І. А

Аналіз роману “Звичайна історія” В “Звичайній історії” кожна людина на будь-якому етапі свого розвитку знайде для себе необхідний урок. Смішна в діловій атмосфері наївність і сентиментальність Сашеньки Адуева. Його пафос фальшивий, а височина мовлень і подань про життя далекі від реальності. Але й дядюшку ідеалом не назвеш: діловий заводчик, шановний у суспільстві людина, вона боїться щирого живого почуття й у своєму практицизмі заходить занадто далеко: боїться виявити щирі теплі почуття до дружини, чим доводить її до нервового

розладу. У повчаннях дядюшки багато іронії, простуватий же племінник приймає їх занадто прямо – спочатку сперечаючись із ними, а потім погоджуючись. Втрачаючи фальшивих ідеалів, Олександр Адуев не здобуває ідеалів справжніх – він просто стає розважливим паскудником.

Іронія Гончарова спрямована на те, що подібний шлях – не виключення. Юнацькі ідеали зникають, як “волоски” з голови сина, про які так журиться матінка Адуева-Молодшого. Це – “звичайна історія”. Не багато найдеться людей, які зможуть протистояти тиску великого міста й буржуазного суспільства на їхній розум і душу.

Наприкінці роману

ми бачимо, що цинік-дядюшка куди більше людяний, чим його здатний учень-племінник. Олександр Адуев перетворився в ділову людину, для якого немає нічого важливіше кар’єри й грошей. А Петербург очікує нових жертв – наївних і недосвідчених






Шерлок холмс мій улюблений літературний герой.
Аналіз роману Звичайна історія Гончарова І. А