За твором Максима Горького “Пісня про Буревісника”

“О Боже праведний! Це чого ж у школі тепер навчають?” – вжахнулась моя мама, коли прочитала тему твору. Горький і Ніцше – це два антиподи, вважає вона. І переконує мене у тому, що Горький славив людину, свободу, а Ніцше – навпаки, якусь “надлюдину”. Ставити в один ряд ці два імені аж ніяк неможливо, переконана вона. Люба моя вчителько, шановна Маріє Євгенівно, дозвольте я напишу свій твір у вигляді звернення до своєї мами. Можна? Спасибі.

Дорога моя мамочко!.

Ти вийшла з кімнати така незадоволена і навіть обурена. Що стало

тому причиною? Горький і Ніцше? Я, може, усно ще не дока змагатися з тобою в логічних аргументах але письмово спробую отримати перемогу. Вибач за амбітність. Ніцше, мною прочитаний тільки в уривках (ти здається його зовсім не читала, але все і так знаєш), тож зупиняюсь спочатку саме на ньому. У своїй роботі “Так говорив Заратустра” Ніцше пропагує образ нової людини, це сіль землі, месія, надлюдина, яка знає істину. “Потрібно мати мужність, щоб вступати за межі забороненого”, – говорить німецький філософ. З його трактату випливає, що не всі люди можуть бути здатними на героїзм, на подвиги, на нове бачення. Така
людина завжди самотня, бо вона вимальовує свою ідею монументально, вміє долати перешкоди, бути вільним від будь-яких пут і головне – мати політ душі, щоб піднятися над іншими, бо інші хто такі? – всього навсього людство.

Знаю, знаю, знаю, що ця фраза про людство покоробила тебе. Мені теж вона не дуже приємна. Але я намагаюсь не закривати очі на те, що мені не подобається. Воно ж існує, і нікуди від цього не дітись: наприклад, є такі вчителі, які вимагають розуміти істину тільки через їх сприйняття. І ми “розуміємо”, інакше – оцінка не та. Суть та сама: надлюдина – учитель знає краще за нас, просте “людство”. Може виростемо і заявимо про себе, але зараз ми – “людство”, а вчитель “висоту душі піднімає презирством”. Ти, мамо, знаєш, кого я маю на увазі. Але все-таки, це й у Ніцше є.

Відкриваю “Пісню про Буревісника”. Перше моє прочитання діаметрально протилежне теперішньому. Краще б залишилось перше – мелодика прози, ритмічність, музичність, піднесеність. Єдиний, хто не боїться бурі, вітру і шалених хвиль – Буревісник, він готовий з ними змагатися, і така боротьба стає для нього насолодою. Чесно кажучи, я захоплювалась сміливим і мужнім птахом, який не боїться ніяких перешкод.

Але коли сюди на уроці літератури приєднали Ніцше, це ошелешило. З Ніцше я асоціювала Раскольникова Достоєвського: намагаючись стати надлюдиною, він убиває, за що й страждає без кінця. Тільки звернення до Євангелія, до любові повертає його у стан спокою і гармонії зі світом. Тепер Горький знову вибив із сідла – адже Буревісник – це та ж надлюдина: він над морем гордо ширяє, “чорній блискавці подібний. То крилом черкнувши хвилю, то стрілою ввись шугнувши!” Буревісник носиться, мов демон – “гордий, чорний демон бурі”..Усе птаство поховалося. Чайки “ладні аж на дно сховати жах свій”, гагар лякає грім ударів, безглуздий пінгвін своє жирне тіло “тулить в скелях”. їм “неприступна втіха битви”.

Щось подібне я бачила в одному з уривків Ніцше. Відкриваю. Читаю: “Краще жити в льодовиках, ніж серед благочестя й інших південних вітрів.

…Ми прагли блискавок і подвигів, ми не розуміли щастя немічних – покірність. В повітрі запахло грозою… Формула нашого щастя: Так, Ні, пряма лінія, ціль…”

Мамо, ти суєш тут Горького? А це ж написав Ніцше! Інша справа – як повернути і використати “висоту власного польоту” і свою “надлюдинність”.

Достоєвський засудив до вседозволеності, Горький возвеличив – бо в ній є прагнення більшого, кращого. Мамо, ти засуджуєш ідею надлюдини у Ніцше, але погоджуєшся з надлюдиною Горького, правда ж? Сподіваюсь, мені вдалося довести право на власну думку, Може, мені теж хочеться політати “над безоднім синім морем”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

За твором Максима Горького “Пісня про Буревісника”