“Є в коханні і будні, і свята”

Коли в дитинстві я читала казки, звертала увагу, що якщо там йдеться про кохання, казка закінчується весіллям. Коли подорослішала, я замислилась: чому так? Бо після весілля починається буденне життя зі своїми труднощами і радощами. “Життя прожити – не поле перейти”, – каже народ. Ідуть люди після весілля однією дорогою, а на ній зустрічають хвороби, біль, втрачають щось і когось, або знаходять. І треба докладати зусиль, щоб свят було більше, ніж буднів.

Прихід гостей – це сімейне свято. Всім весело. А потім гості йдуть, треба прибирати,

мити посуд. І це вже будні. Можна скиглити, перекладати на інших цей клопіт. А можна перетворити прибирання на веселу, захоплюючу справу. Якщо люди кохають і поважають одне одного, вони разом долають перепони, перетворюють будні на свята. Кохання – це не тільки дивитись в очі одне одному та триматись за руки. Це почуття вимагає від нас праці – і духовної, і фізичної. Адже разом ми здолаємо все, і тоді наше життя перетвориться на свято кохання, свято спорідненості душ.

Не кожна людина здатна кохати по-справжньому: вірно, пристрасно, ніжно. Дар кохання – це також талант, і лише завдяки йому будні перестають

бути нудними і сірими, а подружнє життя – безрадісним та одноманітним.

Виховувати себе для свят і “чорних днів” кохання людина повинна мало не з дитинства. На мій погляд, спочатку треба навчитися товаришувати, дружити. Недарма ж про чоловіка, або дружину піднесено кажуть “друг життя”. Саме дружба і повне взаєморозуміння стають у подружньому житті найкращим засобом, щоб урятувати кохання від занепаду, “старішання”.

Як розрізнити будні і свята кохання, адже вони не підпорядковані звичайному календарю? Між ними немає разючої різниці. Але коли очі твого подружжя світяться радістю, спокоєм і ніжністю, а в домі панують тиша і мир, – ось це і є найголовніше свято справжнього кохання.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

“Є в коханні і будні, і свята”