Хто такий все ж Хлєстаков в комедії Гоголя “Ревізор”

Хлестаков – зовсім не пурхають з квітки на квітку метелик. Вже в першій зустрічі з батьком міста він, по-дитячому безпорадний, одночасно суворий, непохитний і іронічно проникливий. У всьому хоче бачити він задню думку. Йому маряться пастки, каверзи, а то і замаху на нього. Хлестаков засвоїв тон, моральний голос століття, який “простує шляхом своїм залізним”. Цей дорослий немовля по-справжньому страшний: рівний, спокійний, холодний, насторожено підозрілий; причому всіма цими властивостями володіє не він, а світ, посланцем якого він себе

відчуває і тенденції розвитку якого він відображає з бездушністю дзеркала. Образ Хлестакова таємниче багатозначний. Зрозуміло, пустили б і на поріг грізного штабу корпусу жандармів, ІІІ відділення власної його величності канцелярії. всій тупості, властивою жандармам, в ІІІ відділенні, треба в людях все-таки розбиралися, і ні найменших надій на кар’єру в столиці у Хлестакова, зрозуміло, не було. Столиця відібрала його, встигнувши, однак, накласти на нього відбиток нового стилю державного життя.

У “ліричних” сценах комедії Хлестаков так само холодний і жорстокий, як і в “політичних”: теж має свої пагорби,

струмок 8216під покров струменів “. Навіть стоячи на колінах, говорити як би звисока, трохи іронічно, недбало цідячи слова: опинившись у блакитному царстві чутливих ідеалістів, він удостоює їх заг гніем з висловлюється в їх поняттях. Він сходить до них. Сам же він холодний, невловимо зарозумілий і злий. Недбало зол. Випарувалася розпливчаста доброта городничого. Його блакитні мрії про прикрашеному пам’ятниками правлінні не відбулися. Роздвоєна совість породила лжебогам; і дух якогось холодного зла залетів в невідомий містечко.

Хлестаков дитина сліпий, і лише Осип відкриває йому очі на справжній стан речей. Зате вуста Хлестакова незмінно відкриті, і взагалі він являє собою якийсь розрісся рот: він говорить і їсть, їсть і каже. Він по-своєму красномовний. Говорити для нього – мистецтво. А мистецтво мовлення починається з найпростішого: з співвіднесення змісту слова, його значення з інтонаціями, які по відношенню до значення слів активні настільки, що одному і тому ж висловом вони можуть додати прямо протилежний зміст. Слово без інтонацій безбарвно; саме інтонації забарвлюють його, роблять його червоним, роблять виразнішим. І Хлестаков красномовний, цього у нього не віднімеш. Красномовство й недорікуватість… На одному полюсі комедії – страхітливий монолог, багатозначні натяки, імітований ліричний екстаз. На іншому – звук, схожий на “і” і трохи на “е” “іііе” (звук, звичайно, теж інтонувати; і може статися, що інтонації бідного Християна Івановича недоречні, безглузді: невпопад захоплено, бравурні або, навпаки, змагальної тягучі ). А наприкінці п’єси – і взагалі ні слова, повна німота, як би мальовнича або скульптурна група, виявлена в мовчанні. Красномовство Хлестакова, недорікуватість Християна Івановича і загальне безмовність – на цьому своєрідному трикутнику, на трьох типах мовлення будується “Ревізор”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Хто такий все ж Хлєстаков в комедії Гоголя “Ревізор”