Вовки та вівці (переказ)

З ранку біля будинку Меропи Давидівни Мурзавецкой, «дівиці років шістдесяти, що має велику силу в губернії», зібралися майстрові — вона їм заборгувала. Підходить Чугунов, колишній член повітового суду. Мурзавецкой ханжа і кляузніца, Чугунов веде її справи і управляє маєтком багатої вдови Купавіной, безсовісно наживаючись. Приїжджає господиня і йде до хати з нахлібниці і бідною родичкою Глафірою. Дворецький Павич розповідає Чугунову, що племінник Мурзавецкой Аполлон, якого вона хоче одружити на Купавіной, п’яниця, «у місті-то соромляться, так візьмуть рушницю, нібито за полюванням, та на Раззоріхе у світлиці й проклажаются. І трактірішко-то самий паскудний, на вивісці «Ось він!» написано «.

Звідти й призводять Мурзавецкой: «з рук на руки». Він намагається залицятися за Глафірою, клянчити випити у Павлина, а випивши, тут же грубіянить. Навіювань тітки не слухає, цілком зайнятий псом Тамерланом, якого звуть «вовчої котлеткою» — «за дурість». Мурзавецкой жене Аполлона спати: «увечері до нареченої поїдемо» і шле за Чугунова. Вона розпускає чутки по губернії, ніби покійний чоловік Купа-виною залишився щось повинен покійному батькові Мурзавецкой: про всяк випадок, щоб Купавіна була більш поступливими. Чугунов готовий підробити боргове зобов’язання. Вона нібито не може знайти лист Купавіна, де він обіцяє їй тисячу «на бідних». Чугунов це чув, «лист» вже готове; роботи, як він хвалиться, його племінника, Горецького. Приїжджає Линяєв, «багатий, ожирілі пан років під п’ятдесят, почесний мировий суддя», з Анфусу Тихонівною, тіткою Купавіной. Він говорить, що «завівся якийсь сутяг, кляузи, і найбільш злісні, та й підробки стали позначатися». «Дай Боже нашому телят та вовка пойматі», — знущалися Меропи Давидівна. Купавіна привозить ту саму тисячу, яку чоловік нібито обіцяв Мурзавецкой. Частиною цих грошей Меропи Давидівна розплачується з кредиторами. І «дає слухняність» Глафірі: поїхати гостювати до Купавіной і не допустити її зближення з Линяєва. У будинку Купавіной господиня підписує Чугунову порожній бланк векселя з такою довірою і незнанням, що він пускає сльозу. Його змінює Линяєв. Він привіз листа від старого знайомого Беркутова, який ось-ось приїде. Дізнавшись про тисячу і «борги», Линяєв обурений: Купавін «терпіти не міг Мурзавецкой і називав її ханжею». Купавіна показує лист. Линяєв: «Що хочете зі мною робіть, а це підробка. Хто в неї ці штуки працює? » Він намагається втовкмачити Купавіной, що значить підписати бланк векселя. Приїжджає Мурзавецкой. Линяєв йде в сад. Мурзавецкой привозить племінника і Глафіру. Вона намагається залякати Купавіну: Аполлон тут «за своєю справою кровних», «це справа до Бога волає», але в чому справа, не пояснює. Входить Купавіна, і Мурзавецкой залишає її з Аполлоном. Вдова налаштована гранично поступливо і хоче вислухати всі до себе претензії, але всі претензії п’яниці Аполлона цілком задовольняють п’ять рублів від Купавіной, яка, відбувшись від нього, поспішає «до дам». Мурзавецкой виїжджають. Купавіна залишається з Глафірою, яка має на багатого Линяєва серйозні види, і, як тільки дізнається, що Купавіну він не цікавить, вмить на очах перетворюється з дівиці на «послух» в ефектну особу, готову, за усього судячи, на все. Біля огорожі саду Купавіной Горецький, вимагаючи гроші у Чугунова, каже: «Коли більше дадуть, я вас продам, ви так і знайте». Вони йдуть. Купавіна, Глафіра, Анфусу, Линяєв йдуть на гуляння. Линяєва лінь йти далеко, він залишається. З ним Глафіра: «У мене від шуму голова паморочиться». І негайно починає обходити Линяєва, нібито откровеннічая: «захопитися вами немає ніякої можливості». Линяєв, раз у раз примовляли: «Боюся, одружують», проте зачеплений; Глафіра ж повідомляє, що йде в монастир і хоче «залишити добру пам’ять». Линяєв просить надати «маленьку послугу» — знайти «хорошого переписувача». Глафіра з півслова зрозуміла: мова про Горецьким. Виявляється, він пише їй любовні листи. І вона тут же приведе його Линяєва, а він нехай на вечір прикинеться в неї закоханим. «Важкенько, але робити нічого», — говорить Линяєв. З гуляння, рятуючись від докучань п’яного Мурзавецкой, поспішають до дому Анфусу і Купавіна. Линяєв його проганяє. Він іде, погрожуючи «пограбувати»: «Але ж шкода мадам Купавіну, плакати буде. Оревуар «.

Йдуть Глафіра з Горецьким, і Линяєв «перекуповує» Горецького, який зізнається, що писав підроблене лист. Глафіра нагадує Линяєва про його обіцянку. І розповідає, як могла б змусити на собі одружитися, вірніше, розігрує з ним свій виступ; Линяєв явно захоплений. На ранок Купавіна з Глафірою чекають приїзду Линяєва і Беркутова. Глафіра стурбована — Линяєв не поспішає з поясненням, а Мурзавецкой ось-ось може за нею прислати. Входить лакей: від неї листа і тарантас. Купавіна читає лист і губиться: «Вам вчора не завгодно було прийняти мого племінника. Стягнення з вас дуже великої суми, чого і все ваше маєток не варто, я зроблю з усією строгістю і жаліти вас не буду «. Прибувають Линяєв з Беркутовим. І поки пані переодягаються, ведуть серйозну розмову. Беркутів просить Линяєва не втручатися у справи Купавіной і повідомляє, що приїхав з нею одружитися. Купавіна і Беркутів вітаються. Мурзавецкой прислала за Глафірою; Линяєв дізнається про це з удаваним байдужістю і йде погуляти по саду, а то в «сон хилить». Беркутів оголошує Купавіной, що приїхав у справі; а вислухавши розповідь Купавіной, оцінює її стан як «незавидне». Беркутова запитує Горецький. Він вже повернув Линяєва його п’ятнадцять рублів, завтра отримає у Беркутова п’ятдесят і поїде до Вологди межувати його маєток.

Розмова з Купавіной Беркутів кінчає радою вийти за Мурзавецкой. Входить Линяєв: «ходив-ходив по саду, ще гірше — у сон так і хилить». Його залишають на дивані і йдуть писати лист Мурзавецкой. Глафіра, вийшовши з-за портьєри, кидається до нього, обіймає і розігрує сцену пристрасної закоханості можливо голосніше. Линяєв просто безпорадний. Зрештою з’являються Купавіна, Беркутів і лакей: «Глафіра Олексіївна, коні готові». Але пізно. Коні Мурзавецкой вже не страшні. «Ах, і люди тут! Що ви зі мною зробили? Що тепер Меропи Давидівна? » Глафіра говорить вже після того, як Линяєв вимовив: «Ну що ж. Я одружуся «. У будинку Мурзавецкой Чугунов всіляко підбурює до помсти і без того розлючений донезмоги господарку. Мета Чугунова — підбити Меропи Давидівна дати хід його фальшивок. Ще одна — нібито лист Купавіна до Аполлона з визнанням «боргу» — в додаток до «векселем». Чугунов показує і техніку справи — стару книгу, в ній відразу документ вицвітає. Все питання — «відлякування» або дати хід по всій формі? Приходить Беркутів, говорить люб’язності: він привіз Меропи Давидівні книги «духовного змісту», він хоче балотуватися і розраховує на підтримку та поради. Розкланюється і спохвачується: є ще «невелика прохання», «доручення від сусідки моєї, Єв-лампи Миколаївни». Розмова швидко змінює характер. «Які ж вони негідники, що вони з вами роблять!» — «Хто це, хто?» — «Небоже Ваш, Аполлон, і компанія». — «Та ви не забувайтеся, шановний пане!» — «Що вони? Їм втрачати нічого.

А таку собі даму поважну бачити на лаві підсудних! Дійде до прокурора, почнеться слідство. Головний винуватець, Горецький, нічого не приховує. Написані фальшиві векселі я підозрюю вашого племінника, не вас же підозрювати, справді! «-» Ні, ні, не мене, не мене! » І, попросивши покликати Чугунова, Беркутів приступає до справи так: «Говорять про Сибірської залізниці, і якщо немає ніяких фізичних перешкод, гір, наприклад…» — «Перешкод і гір ні-с, плоска губернія. Тільки що ж ми будемо доставляти до Сибіру, які продукти? «-» Продукти є, Вукол Наумович! » «Продукти» для Сибіру — і є Вукол Наумович і компанія. Чугунов дякує за попередження і йде знищувати докази. Але Беркутів його зупиняє: слід і йому скільки-небудь отримати за труди, а Купавіной — невеликий урок. І Чугунов йде, колом зобов’язаний. Далі розігрується без сучка й задирки сосвативанье Купавіной, і потім торжество Глафіри, що явилася з візитом показати, що «Мішель» повністю в неї під каблуком. Комізм сцени скороченим переказу не піддається. «Так, на світі вовки та вівці», — говорить Линяєв.

Майбутні Беркутови на зиму їдуть до Петербурга, Линяєва — до Парижа. Після їх відходу Чугунов говорить Меропи Давидівні: «За що нас Линяєв вовками-то назвав? Ми кури, голуби. Ось вони, вовки-то! Ось ці відразу помногу ковтають «. Лунають крики Мурзавецкой: «Тамерлана вовки з’їли!» «Що Тамерлан, — втішає його Чугунов, — тут, тільки що, вовки з’їли» наречену вашу з приданим «і Линяєва. Та й ми з вашою тітонькою ледве живі залишилися. Ось це подіковінней буде «.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Загрузка...
Зараз ви читаєте: Вовки та вівці (переказ)