Вирішення проблеми “Поет і суспільство’ в поезії Ш. Бодлера “Альбатрос”

Найвідоміша збірка поезій Ш. Бодлера “Квіти зла” містить різні за тематикою твори.

З-поміж цих творів виділяється вірш “Альбатрос”, у якому порушується одвічна тема – місце поета у суспільстві, його стосунки із навколишнім світом. З давніх часів поетичне мистецтво розглядалося як відображення якогось іншого непізнаного світу. Лише обрані могли почути голос далеких небесних сфер і втілити його у словах. Творчістю поета насолоджувались, захоплювались, самого поета обожнювали прихильники його таланту. Але кожна монета має

свій зворотний бік: почути і зрозуміти поета могли лише одиниці, а решта обмежених заздрісних людей цькувала і затоптувала в бруді буденності духовну сповідь поета. Вік по-справжньому талановитого митця недовгий: з одного боку, він страждає від внутрішньої запеклої боротьби протиріч та вагань, а з іншого – вступає в гострий конфлікт із суспільством, яке не відповідає його ідеалу.

Певною мірою, цей трагізм буття поета є джерелом його творчості. Від страждань не втечеш, але тільки той, хто усвідомлює, навіщо прийшов у цей світ, може сповна реалізуватися і як особистість, і як митець.

Шлях поета Бодлера – це

шлях зі світу людей у свій внутрішній світ, шлях нелегкого усвідомлення себе і того, що в собі. Проте він не завжди спроможний утекти від зовнішнього світу, який переслідує і губить його. Це протиставлення стає основою вірша “Альбатрос”. Світ волі, високих ідеалів, мистецтва протиставляється світові духовно ницому, морально недосконалому, особистість протиставляється натовпу. Майстерність поета полягає в тому, що він вибудовує двопланову структуру поезії. На першому плані – предмети, явища, конкретні деталі (альбатрос, палуба корабля, матроси, блакить неба), за якими приховується певна ідея, абстракція, яка перетворює предметно-емпіричні образи на символи. Це, у свою чергу, викликає у читача потребу в осмисленні зображуваного. В. Гюго в одному з листів зробив тонкий комплімент Бодлеру: “Ви маєте рідкісний дар – змусити мислити; дар лише обраних”. Поезія Бодлера високоінтелектуальна, водночас глибоко образна, живописна і символічна. Але думка й образ, враження і почуття, настрої і роздуми поета злиті воєдино.

Перші рядки твору – акорд буденності: під час довгих подорожей матроси, аби розважитися, розвіятися, починають полювати на альбатросів, величних білих птахів, що літають у високому недосяжному небі:

Буває, пливучи дорогами морськими,

Аби розвіятись, полюють моряки

На альбатросів тих, що в вишині над ними

Серед блакиті й хмар пливуть віддалеки.

Поступово ці образи, доповнюючись експресивними характеристиками, набувають символічного значення. Альбатрос – король небес, крилатий мандрівник, він ширяє у високому просторі неба. Небо – символ творчої свободи митця, а політ альбатроса уособлює нестримний порив його уяви й фантазії. Натомість юрба матросів нудьгує на палубі: кожен новий день схожий на той, що минув.

Матроси виконують свою роботу, іноді виникають сутички, але одноманітність, повсякденність робить нестерпними і це безмежне море, і це безкрає небо. Так самої людська юрба мандрує на кораблі-Землі у безмежності Всесвіту, навіть не уявляючи, де початок, а де кінець цієї мандрівки. І ось у матросів з’являється привід урізноманітнити двоє нікчемне буття. Величезний білий альбатрос стає жертвою розлюченого божевільного натовпу. Люта сила збиває короля неба, і він безсило падає на палубу корабля.

Люди не можуть просто насолоджуватися одухотвореною красою: красиву квітку треба зірвати, природу підкорити задоволенню власних потреб, непокірного поета згубити непорозумінням та глузуванням. Недаремно у заключних рядках поет переходить від алегорії до порівняння:

Поете! Князю хмар твоя подібна сила,

Між блискавок ти свій у грозовій імлі;

Але під шал образ перешкоджають крила

Тобі, вигнанцеві, ступати по землі!

Для того щоб зрозуміти основу цього порівняння, звернімося до попередніх рядків. Збитий розлюченими матросами, альбатрос на палубі втрачає свою велич. Він незграбний і безпомічний. Цю невідповідність – птах у небі в польоті і птах на палубі корабля, – поет повторює кілька разів, посилюючи емоційний вплив на читача. Альбатрос важко волочить два своїх великих сніжно-білих крила, що символізують поетичний дар:

Крилатий мандрівник – який незграбний в рухах,

В польоті буйнокрил – каліка на ногах!

Лютий натовп хизується своєю владою на безпомічним беззахисним птахом: “той в дзьоб йому із люльки дмуха, а той, глузуючи, кульгає, ніби птах”.

Отже, земне і небесне, широкий безмежний простір неба і замкнений простір корабля, знівечений альбатрос і розлючений гурт матросів символічно відтворюють складну багатогранну картину реального світу, сповненого глибоких конфліктів і непримиренних протиріч. Поет, який втрачає саму можливість творчого польоту фантазії, уяви, замкнений у вузьких рамках громадської думки, безсилий вигнанець.

З іншого боку, саме великі білі крила поетичного дару, поетичного натхнення примушують поета повертатися у свій високий світ. Існування митця в цьому світі трагічне, незважаючи на те, що творчість – божественне покликання.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Вирішення проблеми “Поет і суспільство’ в поезії Ш. Бодлера “Альбатрос”