Твір-мініатюра «Рідна мова»

Любов до рідної мови, любов до своєї Батьківщини – поняття, невіддільні одне від одного. Мабуть, не було жодного видатного письменника, який би не висловив любові до рідної мови.

Ну що б, здавалося, слова…

Слова та голос – більш німого.

А серце б’ється, ожина.

Як їх почує…-

писав Тарас Шевченко. Мова – це душа народу. Маленька дитина ще у сповиточку чує рідну мову від матері та промовляє за нею перші ніжні слова.

Наша українська мова мелодійна та неповторна тому, що увібрала в себе гомін полів, лісів і морів нашої

землі. Вона перегкана калиною, барвінком і вишневим цвітом. Наша мовна традиція сягає далеких докняжих часів. А в Київській Русі наше слово повновладно зазвучало на державному рівні.

Але скільки заборон довелося зазнати українській мові, починаючи від імператорського указу Петра І 1720 року, 18 липня 1863 року циркуляр Валуева переконував, що немає ніякого «малоросійського язика». А Емський указ 1876 року виніс смертельний вирок українській мові. ХІХ століття, означене в історії цивілізації як століття революцій, гуманізму, весни людства і народів, виявилося для української мови лютою зимою.

Від народу приховувалися

найвищі вияви його духу – твори Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, романи і повісті А. Свидницького, Нечуя-Левицького, Панаса Мирного… Українське слово вмирало з голоду й бідувало, плакало за засудженими, але відроджувалось, і доки в народу залишалася мова – його серце знову оживало й сміялося.

Сьогодні нашій державній мові потрібен вогонь любові, духовна міць, любов до знання.

Буду я навчатись мови золотої

У трави-веснянки, у гори крутої,

В потічка веселого, що постане річкою,

В пагінця зеленого, що зросте смерічкою, –

так щиро й схвильовано писав у своєму вірші А. Малишко. Мова наша українська – це золотий запас душі народної, з якого виростаємо, яким живемо і завдяки якому маємо велике право й гордість іменуватися народом українським.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (4 votes, average: 5,00 out of 5)

Твір-мініатюра «Рідна мова»