Трагедія інтелігенції у романі Б. Пастернаку “Доктор Живаго”

Роман Б. Пастернаку “Доктор Живаго” показує нам стан інтелігенції в переломну епоху. Революції, що відбулися на початку століття, круто змінили тоді життя кожної окремої людини. Від революційних подій, як правило, чекають змін, хто радикальних, а хто поступових. Однак ті, хто підштовхує суспільство до революційного перевороту, часом не замислюються до яких наслідків у підсумку прийдуть. Не завжди революційна м’ясорубка веде тільки до позитивних результатів. Іноді це – стихія, бура, що змітає все на своєму шляху, навіть не оглядаючись

по сторонах Тому для деяких це не новий етап на шляху до світлого майбутнього, а руйнівна й трагічна випадковість.

Та трагедія, що пережила інтелігенція на початку XX століття, і відбилася у романі “Доктор Живаго”. Сюжет добутку не концентрується тільки на випадкових, цікавих обставинах. Немов підводний плин історичні події, що відбуваються протягом усього роману, впливають на долі героїв И знаменита фраза з роману “свіча Горела на столі” стає центром не тільки любовної історії Лари і Юри.

Ця свіча стає поворотним моментом у долі головного героя, подібно історичним подіям того часу. І тим і іншим

Живаго спочатку захоплюється, а потім усе більше разочаровивается. “Тому що навіть про загибель можна писати в повну фарбу, тільки коли вона суспільством уже переборена й воно знову перебуває в стані росту”, – так писав Пастернак у листі П. Н. Медведєву.

Переживши ці трагічні події, які принесли не тільки позитивні результати, письменник звернувся до пера. Таким чином, перед читачем поетапно відтвориться трагедія інтелігенції. Люди утворені, вони розуміли під революцією не тільки зміну будуючи, але й духовне переродження.

Але воно, на жаль, якщо й відбувається, то дуже точечно й локально. Тому, напевно, лютневі події й сприймаються в космічному масштабі, що як наступив нарешті вирішальний перелом “Всі навкруги бродило, росло й сходило на чарівних доріжках існування. Замилування життям, .. як тихий вечір, широкою хвилею йшло, не розбираючи куди, по землі й місту, через стіни й забори, через деревину й тіло, охоплюючи трепетом усе по дорозі”.

Але доктор вирішує заглушити в собі дія подібної напруги. Це історична подія лише пророкує наступні. Інтелігенція почуває це, але швидше за все до кінця не усвідомлює масштаби трагедії, що насувається. Навпаки, космічне сприйняття переходить у розряд земних И перше, що бачить людина в подіях, що насуваються, – це, як правило, воля.

Таке оп’яняюче відчуття волі наповнює і Юрія Живаго. “Подумайте: з усією Росії дах зірвало, і ми з усім народом очутись під відкритим небом… Воля!.. Воля по несподіваності, через непорозуміння”.

Однак Живаго знову з’єднує космічне й земне сприйнятті революції “И не те щоб говорили одні тільки люди. Зійшлися й собеседуют зірки й дерева, філософствують нічні квіти, і мітингують кам’яні зданья”. Всі події, що відбуваються, сприймаються інтелігенцією як переродження й реформи саме в духовному плані.

“Кожний ожив, переродився, у всіх перетворення, перевороти. Можна було б сказати: з кожним трапилося по двох революції, одна своя особиста, а інша загальна”. Але поступово “чудова хірургія” починає приносити свої негативні результати. І інтелігенція починає замислюватися, чого ждатьот цих нових перетворень. Олександр Олександрович нагадує Юрі: “Пам’ятаєш, як це було нечувано беззастережно…

Але такі речі живуть у первісній чистоті тільки в головах творців і тільки в перший день проголошення… Ця влада проти нас”. Живаго починає аналізувати що відбувається й теж доходить висновку, що революційні перетворення не несуть бажаного переродження й перетворення.

“Я був настроєний дуже революційно, а тепер думаю, що насильственностью нічого не візьмеш. До добра треба залучати добром”. І інтелігенція, у тому числі і Юрій Живаго, розуміє, що натхненники революції змогли зробити тільки вирішальний крок. І вся ця стихія, бура, що змітає все на своєму шляху, підхоплює у вир і моральні цінності Хоч і насильно, але перетворення пройшли.

А що ж далі? Напевно, це найважче питання. І в рішенні цього питання, хоча б для себе, Юрій Живаго розходиться в думці із творцями революційного перевороту Він говорить про це Ларисі Федорівні: “Побудова мирів, перехідні періоди – це їхня самоціль.

Нічому іншому вони не вчилися, нічого не вміють. А ви знаєте, звідки суєта цих вічних готувань? Від відсутності певних готових здатностей, від необдарованості”.

Але, випробувавши всі “принадності” нового життя, Юрій Живаго вже шкодує про своє замилування. “Невже за це необережне замилування він повинен розплачуватися тим, щоб у житті більше вже нічого не бачити, крім цих протягом довгого років не мінливих шалих вигуків і вимог?..” Інтелігенція вже бачить, до чого привела “чудова хірургія”. Однак не все це зауважують.

Люди здаються осліпленими чи те спогадами про що происшли, чи те новим життям. Але це осліплення обходиться имдорого. Сіл ні, хліба ні, і навкруги голод. Але в газетах завзято намагаються знайти винних у голоді, перекладаючи частину й свою провину на плечі спекулянтів.

“Яке завидне осліплення! – думає доктор – Про який хліб мовлення, коли його давно немає в природі? Яке забуття своїх власних приречень і заходів, що давно не залишили в житті каменю на камені?

Ким треба бути, щоб з таким гарячковим жаром, що не остигає, марити рік у рік на неіснуючі, що давно припинилися теми й нічого не знати, нічого навкруги не бачити!” Революційні події приносять тільки голод, холод і осліплення в поглядах на події, що відбуваються Інтелігенція, як і багато хто інші, спочатку із замилуванням приймає перетворення, що насуваються. У цьому і є її трагедія. Адже саме вона й виявляється сліпа чекаючи духовних перероджень. Ока її немов заліплені лютневим снігом, і вона йде за новим поводирем до нової Росії.

Але мріям не дано було здійснитися. Події, що відбуваються на початку століття, залишилися далекі для більшої частини інтелігенції. Вона ще довго не могла оправитися від тої трагедії, що довелося пережити їй у ті фатальні часи


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Трагедія інтелігенції у романі Б. Пастернаку “Доктор Живаго”