Теплота родинного інтиму Станіслав Чернілевський

Теплота родинного інтиму

Теплота родинного інтиму.

Ще на шибах досвіток не скрес.

Встала мати. Мотузочком диму

Хату прив’язала до небес.

Станіслав Чернілевський використовує виразну метафору “мотузочком диму / Хату прив’язала до небес”, позначаючи таким чином, що мати розтопила піч і дим піднявся вгору.

Весело і з ляком серед печі

Полум’я гуляє по гіллю.

Ковдрою закутуючи плечі,

Мати не пита, чому не сплю.

Вже однак зникає гіркотина,

Не катує серце печія.

Знову я – малесенька дитина,

Мати

знає більше, аніж я.

За допомогою персоніфікації “полум’я гуляє”, “печія не катує” створюються яскраві образи родинного затишку й тепла.

Матері розказувати не треба,

Як душа світліє перед днем

В хаті, що прив’язана до неба

Світанковим маминим вогнем.

Образ хати, прив’язаної до неба, передає ставлення автора до батьківської хати

Як до найвищої цінності, даної людині небесами.

Забула внучка в баби черевички…

Дитячим сміхом бризнувши в зело,

За повелінням вікової звички

Перекотилось літо за село.

Махнуло рученя на бензовозі –

І курява

вляглась після коліс.

А бабка все стояла на дорозі,

Хустинкою торкаючись до сліз.

Автор створює образ самотньої бабусі за допомогою сполуки “спорожніла хата”:

І вийшли в небо зорі-жаровички,

І тихо бабка посеред села

Малесенькі дитячі черевички

У спорожнілу хату занесла.

Лягла собі. І світло не світила.

Торкнулась черевичків перед сном –

І осінь їй тихенько опустила

Горіховий листок перед вікном.

Своїми віршами Станіслав Чернілевський доводить, що сім’я – найвища цінність для людини, і найбільше горе – самотність, закликає цінувати родинне тепло.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Теплота родинного інтиму Станіслав Чернілевський