Соціально-історичне й загальнолюдське в героях М. В. Гоголя

Шкільний твір на тему творчості М. В. Гоголя. Твори Гоголя охоплюють період 40-х років XІX століття. Це час розгулу бюрократії й чиновницького апарата в сприятливі для цього умовах російської дійсності. Крім того, цей час експлуатації народу, пригнобленого й безправного, живучого під гнітом кріпосного права. Гоголь – великий письменник свого часу. Він перший у росіянці літературі спробував сатирично зобразити чиновників, підлабузників і хитрунів, що пристосувалися добувати гроші за рахунок дурості інших. Гоголь написав багато добутків, у

яких тема викриття хабарників, підлабузників, низькопоклонників стала центральної. Це поема “Мертві душі”, у якій письменник висміяв суспільство, урядовців-бюрократів; комедія “Ревізор”, повести “Ніс” і “Шинель”, що показують дурість людей, керуючих державою. Соціально-історичні риси властиві всім героям Гоголя.

Соціальна дійсність наклала глибокий відбиток на характери й погляди людей того часу. Це можна показати на примері будь-якого твору Гоголя. Візьмемо, наприклад, “Мертві душі”. В цьому добутку виведена ціла галерея моральних виродків, типажів. Гоголь послідовно зображує чиновників

і головного героя поеми ділка Чичикова. Зупинимося докладніше на типах поміщиків. Всі вони є визискувачами, п’ять портретів, все-таки відрізняються друг від друга. Усім їм властиві не тільки соціально^-історичні, але й загальнолюдські риси й пороки. Наприклад, Манилов. Він не просто дурний мрійник, нічого не роблющий, що не бажає трудитися. Всього його заняття складаються з вибивання попелу із трубок на підвіконня або в необгрунтованих прожектах про міст через ставок, так про купецькі крамниці, у яких буде продаватися всяка їжа для селян. Образ Манилова є знахідкою Гоголя. У літературі він знайде продовження у творчості Гончарова. До речі, як образ Манилова, так і образ Обломова став загальним. В іншій главі з’являється “дубинноголова” Коробочка. Але цей образ не так вуж і однобокий, як прийнято писати про нього в критику. Настася Петрівна – жінка добра, гостинна (адже Чичиков попадає до неї вночі, збившись із дороги), хлібосольна. Вона не так тупа, як прийнято про неї думати. Вся її “тупість” виникає тому, що вона боится продешевити, продати “мертві душі” собі в збиток. Вона скоріше морочит Чичикова. Але той факт, що вона практично й не дивується передложенню Чичикова, говорить про її безпринципність, а не про тупість.

Говорячи про поміщиків, не можна не згадати ще одну рису – це спрага накопичення, наживи. Такий Собакевич. Це людина, безперечно, хитра і розумна, адже він перший з поміщиків зрозумів, навіщо Чичиков скуповує мертві душі. Зрозумів і надув, підсунувши в списки померлих селян жіноче ім’я Єлизавета Горобець, що він написав через “ер”. Але спрага накопичення приводить до своєї абсолютної протилежності – до вбогості. Ми це бачимо в Плюшкине, вічному образі Скупого. Плюшкин перетворився у тварина, втратив навіть свою підлогу (Чичиков навіть приймає його за жінку), став “дірою на людстві”. Бюрократизм і самодержавство сприяють появі в Росії ділків, подібних Чичикову, готових іти до своєї мети по головах других, більше слабких людей, іти до мети, розштовхуючи інших ліктями. Підтвердженням цьому служить історія життя Чичикова: спочатку він “надув” свого вчителя, потім повытчика, потім свого товариша-митника.

У творах Гоголя, як ми бачимо, показані не тільки типи людей, але й загальнолюдські пороки: порожнеча, дурість, жадібність, прагнення до наживи. Герої Гоголя безсмертні, по – тому що безсмертно людські пороки.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Соціально-історичне й загальнолюдське в героях М. В. Гоголя