Що таке моральна краса й духовна велич? (за кіноповістю “Зачарована Десна”)

Олександр Довженко – відомий кінорежисер і письменник, його творчість має світове визнання. Сказані митцем слова: “Я належу людству” сьогодні цілковито підтвердили його права на них. Так, своєму народові письменник віддав своє життя, своє серце, свій талант.

Народна мораль завжди була і є важливим засобом виховання молодого покоління. Автор “Зачарованої Десни”, відмовившись від традиційного переказу вражень дитячих літ, ніби підняв завісу над найважливішим, найпотаемнішим і показав, як у трудовому середовищі формувався

світогляд майбутнього митця, які об’єктивні чинники впливали на становлення його уявлень про прекрасне і потворне, про правду і кривду.

Вихований у повазі до праці, письменник усе життя звеличував її, бачив щастя людей і їхню красу саме в труді. Це яскраво засвідчує кіноповість “Зачарована Десна”, де автор говорить про людей праці, про ставлення до неї як до творчості. Ось, наприклад, слова матері: “Нічого у світі так я не люблю, як саджати що-небудь у землю, щоб проізростало”. Саме ці слова визначають, по суті, тональність усього твору. У цих майстерно дібраних деталях етичне органічно пов’язане з

естетичним. І прадіда свого хлопчик запам’ятав саме таким. З особливою любов’ю згадує Олександр Довженко батька. Його портрет змальовано в стилі народного світосприймання-у гармонійному поєднанні працьовитості і фізичної досконалості. Мені запам’яталась його портретна характеристика: велика темноволоса голова й великі розумні сірі очі, тіло біле, без “єдиної точечки”, волосся блискуче, хвилясте, руки широкі, щедрі. Також він мав високу внутрішню культуру думок і почуттів, був тактовним і шанобливим. Саме нелегка чесна праця, готовність прийти на допомогу підносили його, давали право письменникові бачити батька прекрасним і гідним поваги. Він говорить, що з нього можна було писати лицарів, богів, що він годився на все. Внутрішня краса, поетичність душі відбились на прекрасній зовнішності кожного з героїв. Дійсно, нерідко стається так, що внутрішня, душевна краса формує зовнішність людини. Як же вмів батько цінувати людину! І як легко було синові навчитися цьому від батька!

На мій погляд, образ батька можна вважати справжнім взірцем моральності, духовної краси, величі людини. Мати ж навчила Сашка ніжності. Не залишився осторонь і дід Семен, подарувавши хлопцеві дещицю своєї доброти й мудрості. Життя діда Семена промайнуло в щоденній важкій праці. Може, тому дід був чимось схожий на старозавітного Бога, просотаного святими пахощами землі, хліба, сонця – пахощами самого життя. Письменник згадує, що він найкраще з усіх збирав гриби і ягоди та розмовляв з усім живим. Тільки справжня людина може так любити природу!

Середовище навчило майбутнього митця поважати простого селянина, воно відкрило очі й на талант дядька Самійла, який уважався неперевершеним косарем. Він обкосив би всю землю, аби тільки була добра трава та хліб і каша. І люди цінували його, прозивали Косарем, часом забуваючи справжнє прізвище.

Усі ці образи трудівників – уособлення моральної краси й духовної величі трудової людини.

Письменник доходить висновку, що саме звідти виніс він любов до рідного краю, його людей. Наддеснянські хлібороби навчили його, ще малого, трудитися, поважати старших, розуміти і цінувати прекрасне, творити добро. Завдяки чарівній Десні і рідним людям Довженко впродовж усього свого життя не втрачав щастя бачити зорі навіть у буденних калюжах на життєвих шляхах.

Для мене кіноповість – книга життя. Я ще глибше зрозумів, як треба молодій людині любити працю, поважати батьків, шанувати старість. Твір став для мене своєрідним поштовхом для вдосконалення мого “я”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Що таке моральна краса й духовна велич? (за кіноповістю “Зачарована Десна”)